Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 29
Крістофер Тернер
Витріщаючись на стелю, лежачи на цій бруднезній кушетці, Райх уперше довірив комусь грішні таємниці та страшенні трагедії, що лякали його в дитинстві.
* * *
Вільгельм Райх народився 24 березня 1897 року в місті Дрогобичі — аванпості Австро-Угорської імперії. Сьогодні місто розташоване поблизу південно-східного кордону між Україною та Польщею. У віддаленому промисловому містечку тоді проживало лише 10 000 людей, але населення Дрогобича стрімко зростало завдяки великій кількості спекулянтів, яких приваблювали багаті поклади нафти в регіоні. Тоді на нафту був величезний попит, адже нею освітлювали міста, і сира нафта, видобута в Дрогобичі, освічувала Відень та Прагу. Вже 1873 року 12 000 бурових установок качали так зване «чорне золото», що й стало причиною того, що край назвали «Галицькою Каліфорнією».
Інший уродженець Дрогобича, письменник Бруно Шульц, який на п’ять років випередив Райха із дрогобицькою пропискою, згодом зафіксує конфлікт розмаїття культур у межах міста у своєму славнозвісному романі «Вулиця Крокодилів» (1934). Роботи з видобутку нафти на окраїнах Дрогобича забруднювали Тисменицю — річку, що текла через місто, — і, здається, заразили увесь край жадібністю та корупцією. Щоб нафтопромисловцям було де жити, у сірих передмістях один за одним виринали нові, дешеві будинки із позбавленими смаку фасадами. Поряд з ним, але, вочевидь, приречене на вимирання раптовим нападом модерності, що просто-таки вдерлася до побуту дрогобичан, ядро міста рясніло пишними садами та затхлими крамницями. У своєму романі Шульц особливо детально описав екзотичні скарби, що в них продавалися: бенгальські вогники, магічні скриньки, настої з кореня мандрагори, автоматони, мікроскопи, забальзамовані гумункули, саламандри, гравюри й рідкісні видання книг. Саме в цей час зміни епох і народився Райх.
Незабаром після народження сина Леон Райх перевіз сім’ю до Южинця, що південніше Дрогобича, на Буковині, де взяв в оренду тваринницьку ферму, що постачала м’ясо для австрійської армії. Керував він нею, як феодальною вотчиною, і своєму синові завжди здавався великим, садистичним, ласим до насильства чоловіком. «Не можу пригадати, щоби мій батько в ті часи хоч раз обійняв мене чи був до мене лагідним, — писав Райх у «Пристрасті молодості», мемуарах його дитинства, — та й не пам’ятаю, щоб я відчував між нами хоч якусь родинність». Проте є численні спогади про те, як батько його бив, а також трощив його речі. Райх пригадував, із якою деспотичною ненавистю його батько самотужки навчав Райха та його молодшого брата.
На одній зі світлин, яка є у «Пристрасті молодості», Леон Райх зображений як огрядний чолов’яга із закрученими догори вусами та товстим обличчям на накрохмаленому комірі. Райх нашкрябав поверх фото: «Його ідеалом був Герман Кайзер». На відміну від батька, свою матір Райх описував так: Сецілія Райх (у дівоцтві Ронінґер), була «тендітною, круглолицьою дівою із красивою, ніжною зовнішністю та делікатними рисами. Волосся її було густе, чорне, мов смола, й коли вона його розпускала, воно хвилями спускалося аж до її колін. Очі її також були темними — карими, ніс маленьким та рівним, і бліда вона була, мов сніг». Можливо, як на ті часи, вона й була привабливою, бо ж фото, що зосталися відтоді, на яких красується пухкенька