Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 28

Крістофер Тернер

* * *

15 вересня 1919 року Райх приймав свого першого пацієнта — офіціанта, що страждав від імпотенції та манії до спортивної ходьби. Райх надто дорожив маленькими візитівками, на котрих Фрейд написав рекомендації для свого глибокодумного молодого протеже. Порівняно з тими незначними сумами, які той заробляв репетиторством із першокурсниками медичного факультету, психоаналіз обіцяв стати хорошим джерелом прибутку. «Я живий, — вигукував Райх у своєму щоденнику, — [у мене] два платні пацієнти, яких до мене скерував сам Фрейд». Тоді Фрейд не вважав, що психоаналіз — це швидко, але в історіях хвороб, які довірив Райхові, сподівався на швидке одужання пацієнтів. Одна із записок-скерувань до Райха твердила: «На психоаналіз, імпотенція, три місяці». (1910 року Фрейд стверджував, що вилікував Густава Маглера від імпотенції лише за чотири години.) Часові рамки, які встановив Фрейд, виявились надто оптимістичними: Райх лікуватиме того офіціанта впродовж трьох років.

Хоча мораторій на аналітиків, що бралися самотужки аналізувати інших без попереднього аналізу, ще не був введений, Фрейд рекомендував, щоб студенти відділення психоаналізу самі піддалися процедурам («Єдиний спосіб вивчити аналіз — бути проаналізованим», — усе повторював він). Тож Райх починав роботу над першим пацієнтом паралельно із самоаналізом. Для цього Райх обрав Ізидора Садґера, чий курс з психоаналізу проходив в університеті. Садґер, який, як і Райх, народився на Галичині, був на двадцять років старшим за свого пацієнта. 1898 року, коли він став одним із перших практиків психоаналізу (себе він ніколи не аналізував), Садґер вислав Фрейдові одне зі своїх есе. Той не зносив його гіперболічного письма, але, незважаючи на їхні стилістичні розбіжності (Фрейд продовжував відкидати Садґерівську писанину як «нестерпну»), Фрейд 1906 року запропонував Садґеру членство у його Віденському товаристві психоаналітиків.

Психоаналітик Гелен Дойч вважала, що Садґер плекав до теми сексу практично порнографічний інтерес. В автобіографії, аби проілюструвати грубуваті манери та невміння вести себе на людях, Ернест Джонс написав про те, як Садґер одного разу відрекомендував себе перед відомою леді-літератором, біля якої той всівся за вечерею на конгресі психоаналітиків, виділивши все це жирним шрифтом: «Ви коли-небудь цікавилися мастурбацією?». Його пазурі, пригадує Дойч, були такими ж брудними, як і його свідомість; і той диван, на котрім Райх розлягався в кабінеті Садґера, чистішим не був: «Він навіть не завдавав собі клопоту переконатися, чи його пацієнти кластимуть свої голови та ноги на чистий диван», — зазначала та.