Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 98

— Вона побігла до Гаррі.

— Ви так вважаєте?

— Знаю я. Він сам мені сказав. Я вам досі не розповідав, тому що боявся його скомпрометувати, та, здається, пора відкрити всі карти: того вечора, коли Нола пропала, вона повинна була зустрітися з Гаррі в мотелі на шосе номер один. Вони збиралися разом утекти.

— Утекти? Як? Чому? Куди?

— Цього я не знаю. Та сподіваюся таки з’ясувати. Хай там як, а того вечора Гаррі чекав Нолу в номері мотелю. Вона лишила йому записку, що прийде. Він прождав її цілісіньку ніч, але вона так і не прийшла.

— Що за мотель? І де записка?

— Мотель «Морський берег». За декілька миль на північ від Сайд-Крік. Я їздив туди, мотель і досі там. А записка… Я спалив її. Щоб убезпечити Гаррі…

— Спалили? Ви здуріли, письменнику? Що вам у голову вдарило? Хочете, щоб вас запхнули в каталажку за знищення речових доказів?

— Даремно я таке утнув. Мені шкода, сержанте…

Лаючись на всі заставки, Ґегаловуд узяв мапу околиць Аврори і розгорнув на столі. Показав мені середмістя, зазначив шосе номер один, що йшло понад берегом, Гусячу бухту і гай Сайд-Крік. Почав міркувати уголос:

— Якби я був дівчиною і збирався непомітно втекти, то подався б до берега і, прямуючи понад морем, вийшов би на шосе номер один. Тобто біля Гусячої бухти або…

— Біля Сайд-Кріку, — підказав я. — Від моря до мотелю є стежка лісом.

— Ого! — вигукнув Ґегаловуд. — Отож можна сміливо вважати, що дівчина втекла з дому. Террас-авеню тут… а найближчий пляж… Ґранд-біч! Отож вона минає пляж і йде вздовж океану до лісу. А що ж сталося в тому клятому лісі?

— Певне, вона натрапила там на якогось мерзотника. Він намагається її зґвалтувати, а потім хапає товсту ломаку і вбиває.

— Можливо, письменнику, та ви пропускаєте подробицю, що викликає купу запитань: рукопис. І той напис ручкою. «Прощавай, люба Ноло». Адже це означає, що той, хто вбив дівчину і закопав, знав її й був небайдужий до неї. І якщо припустити, що це не Гаррі, то як ви поясните, звідки в неї взявся той рукопис?

— Рукопис був у Ноли з собою. Це точно. Хоч вона і втікає, та речей із собою брати не може: це привернуло б увагу, надто ж якщо під час втечі її застукають батьки. То що їй узяти? Єдину незамінну річ: рукопис книжки Гаррі, що вона взяла прочитати, як часто це робила. Вона знає, що для Гаррі ця річ дорога. Кладе її в торбинку і тікає з дому.

Десь зо хвилину Ґегаловуд міркував над моєю теорією.

— То ви вважаєте, вбивця закопав торбу і рукопис разом із нею, щоб позбутися доказів?

— Авжеж.

— Але це не пояснює, звідки взялися ті слова на титулі.

— Хороше запитання, — погодився я. — Можливо, це доводить, що Нолин убивця теж її кохав. Може, варто розглянути версію вбивства на ґрунті пристрасті, в нападі шалу? Отямившись, убивця написав оте, щоб могила не лишилася безіменною. Може, хтось кохав Нолу і не міг стерпіти її зв’язку з Гаррі? Знав про втечу й, не зумівши відрадити дівчину, волів убити, аби лиш не втратити. Цілком переконлива гіпотеза, хіба ні?

— Та переконлива, письменнику… Але, як ви і сказали, це лиш гіпотеза, і її треба перевірити. Як і всі інші припущення. Ласкаво просимо до тяжкої і копіткої поліційної праці.