Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 100
Жоель Діккер
— Ти ба! Одне слово, письменнику, в цьому треба поколупатися.
*
Я вирішив не казати Гаррі про Елайджу Стерна, поки не матиму вагоміших доказів. Але сповістив цю новину телефоном Ротові: мені здалося, така обставина може відіграти вирішальну роль у захисті Гаррі.
— У Ноли Келлерґан був зв’язок із Елайджею Стерном? — мало не вдавився він.
— Саме так. Відомості з надійного джерела.
— Пречудова робота, Маркусе. Викличемо Стерна до суду, пред’явимо йому обвинувачення й перевернемо ситуацію. Уявляєте, що подумають присяжні, коли Стерн, присягнувши на Біблії, почне ділитися з ними пікантними подробицями своїх розваг із крихіткою Келлерґан?
— Прошу вас, нічого не кажіть Гаррі. Поки я не дізнаюся про Стерна докладніше.
Того ж таки дня по обіді я подався до в’язниці, й Гаррі підтвердив слова Ненсі Геттевей.
— Ненсі Геттевей казала, що Нолу били.
— Ох, Маркусе, це такий жах…
— Ще вона казала, що на початку літа Нола була дуже сумна і замислена.
Гаррі кивнув.
— Намагаючись відштовхнути Нолу, я зробив її дуже нещасною, і це призвело до страшного лиха. Тими вихідними, після Дня незалежності і нашої з Дженні поїздки до Конкорда, я був геть приголомшений почуттям до Ноли. Мусив будь-що віддалитися від неї. Тож у суботу, 5 липня, вирішив не йти у «Кларкс».
І, записуючи розповідь Гаррі про злощасні вихідні 5 і 6 липня 1975 року, я зрозумів, що «Первини зла» — це детальна історія їхнього з Нолою роману, з фрагментами справжнього листування. Тож Гаррі ніколи нічого не приховував: від самого початку він зізнався всій Америці в цьому немислимому коханні. Врешті я навіть урвав його.
— Гаррі, все це є у вашій книжці!
— Усе, Маркусе, усе. Та ніхто ніколи не намагався цього збагнути. Всі глибокодумно аналізували текст, говорили про якісь алегорії, символи і стильові фігури, а я навіть сенсу їхнього не тямлю. Адже все, що вчинив, це написав книжку про Нолу і про себе.
Четверта година ранку. На міських вулицях — ні душі, тільки його кроки голосно стугоніли в тиші. Він думав лише про неї. Відколи вирішив не бачитися з нею, у нього пропав сон. Раптово прокидався удосвіта і вже не міг заснути. Тоді вдягав спортивний костюм і йшов бігати. Мчав берегом, ганявся за чайками, наслідував їхній лет і біг далі, до Аврори. Добрячих п’ять миль поміж містечком і Гусячою бухтою він летів стрілою. Зазвичай перетинав місто з кінця в кінець і вдавав, начебто біжить до Массачусетса, а потім сідав на Ґранд-біч і дивився, як сходить сонце. Та того ранку, опинившись у кварталі Террас-авеню, він зупинився, щоб перевести дух, і, спливаючи потом, трохи пройшовся поміж будинками; у скронях гупала кров.
Він проминув дім Квіннів. Учорашній вечір із Дженні був найнудніший у його житті. Вона була чудова дівчина, та з нею він не міг ні сміятися, ні мріяти. Мріяти він міг лише з Нолою. Пішов далі, вниз вулицею, й опинився перед забороненим будинком — домівкою Келлерґанів, там, де напередодні висадив заплакану Нолу. Він щосили вдавав байдужого, щоб вона зрозуміла, та вона нічогісінько не второпала. Запитала: «Гаррі, чому ви так поводитеся зі мною? Чому ви такий недобрий?». Він думав про неї весь час. Під час вечері в Конкорді навіть відлучився на хвильку, щоб зателефонувати з автомата. Попросив телефоністку з’єднати його з Келлерґанами із Аврори, Нью-Гемпшир, та, почувши сигнал, поклав слухавку. Коли повернувся до столу, Дженні запитала, чи з ним усе гаразд.
