Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 97

Я одним духом випалив:

— У Ноли був коханець, Елайджа Стерн. Під час зв’язку з Нолою Гаррі отримував анонімні листи, отже, хтось знав про це.

Він приголомшено глянув на мене.

— І де ж ви це виколупали, дідько б вас ухопив?

— Кажу ж вам, я здійснюю власне розслідування.

Він відразу ж скорчив невдоволену гримасу.

— Ви вже набридли мені, письменнику, як гірка редька. Все слідство мені перековбасили.

— Ви в кепському гуморі, сержанте?

— Авжеж. Бо лише сьома ранку, а ви вже вимахуєте руками у моєму кабінеті.

Я запитав, чи є тут на чому писати. Він скрушно зітхнув і провів мене до сусідньої кімнати. На стіні висів корковий щит із пришпиленими світлинами Сайд-Крік і Аврори. Він показав на білу дошку коло щита і дав фломастер.

— Вперед, я слухаю.

Я написав на дошці Нолине ім’я і поєднав його стрілками з іменами всіх причетних до цієї справи. Перший був Елайджа Стерн, потім Ненсі Геттевей.

— А що як Нола Келлерґан не була зразковою дівчинкою, як ото всі гадають? — почав я. — Ми знаємо, що в неї був зв’язок із Гаррі. Тепер я також знаю, що в той-таки час Нола мала зв’язок із чоловіком на ім’я Елайджа Стерн.

— Елайджа Стерн, бізнесмен?

— Та він.

— Хто вам сказав таку дурню?

— Тодішня найліпша Нолина подруга. Ненсі Геттевей.

— Як ви її знайшли?

— У випускному альбомі середньої школи Аврори за 1975 рік.

— Добре. І що ви мені хочете сказати, письменнику?

— Що Нола була нещасна дівчина. На початку літа 1975 року їхні стосунки з Гаррі ускладнюються: він її відштовхує, вона пригнічена. Мати лупцює дівчину. Сержанте, чим більше я думаю, то дужче мені здається, що її зникнення — наслідок дивних подій того літа, всупереч усьому, в чому нас намагаються запевнити.

— Далі.

— Я переконаний, що про Гаррі з Нолою знали інші люди. Може, й ця Ненсі Геттевей, але я не певен: вона каже, що взагалі нічого не знала, і, здається, не бреше. Але ж хтось писав Гаррі анонімні листи…

— У зв’язку з Нолою?

— Так. Погляньте, я знайшов їх у нього вдома, — сказав я, простягнувши один лист, що взяв із собою.

— У нього вдома? Ми ж там усе обшукали.

— То й що? Але ж це означає, що від самого початку про все це хтось знав.

Він прочитав уголос:

— «Я знаю, що ти зробив із цією п'ятнадцятирічною дівчинкою. І незабаром усе місто про це дізнається». Коли він отримав ці листи?

— Відразу після Нолиного зникнення.

— У нього нема ніяких міркувань щодо того, хто міг їх писати?

— На жаль, немає.

Я обернувся до коркового щита з пришпиленими світлинами і нотатками.

— Це ваше розслідування, сержанте?

— Так. А зараз почнімо все спочатку. Нола Келлерґан зникає увечері 30 серпня 1975 року. У рапорті аврорівської поліції сказано, що неможливо з’ясувати — викрадення це чи невдала втеча: нема ні слідів боротьби, ні свідків. Проте зараз ми серйозно схиляємося до версії викрадення. Передовсім тому, що вона не взяла з собою ні грошей, ні речей.

— Гадаю, вона втекла, — сказав я.

— Добре. Будемо відштовхуватися від цього припущення, — погодився Ґегаловуд. — Вона вилазить із вікна своєї кімнати і тікає. Куди?

Пора було викладати все, що я знав.