Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 89

— Бо ви мене витурили з кабінету.

— Еге ж, це таки правда.

— Вип’єте пива, сержанте?

Трохи повагавшись, він погодився. Ми пішли до хати, я приніс дві пляшки, і ми випили їх на терасі. Я розповів, як напередодні ввечері повертався з Ґранд-біч і натрапив на палія.

— Не можу його змалювати. Він був у масці. Я бачив лише силует. І знову ті самі слова: «Ґольдмане, повертайся додому». Вже втретє.

— Еге ж, Пратт казав мені. Хто знає, що ви провадите власне розслідування?

— Та всі. Тобто я весь час розпитую всіх, кого бачу. Будь-кого. Як гадаєте, є хтось, хто не хоче, щоб я копирсався в цій історії?

— Хтось не хоче, щоб ви докопалися до правди про Нолу. То як, до речі, ваше розслідування?

— Моє розслідування? Тепер воно вас цікавить?

— Можливо. Скажу ось що: відколи вам почали погрожувати, щоб заткнути рота, ваші акції добряче підскочили.

— Я розмовляв із отцем Келлерґаном. Хороший дідусь. Він показав мені Нолину кімнату. Ви її теж бачили, гадаю…

— Так.

— Якщо то була втеча, як ви поясните, що вона нічого з собою не взяла? Ні одягу, ні грошей, анічогісінько.

— А то не втеча була, — відказав Ґегаловуд.

— А якщо це викрадення, то чому нема слідів сутички? І чому вона взяла ту торбу з рукописом?

— Вона могла знати вбивцю, оце й усе. Може, навіть у неї зв’язок із ним був. Йому достатньо було просто підійти до вікна, — може, часом так і робив, — і попросити її піти з ним. Може, просто погуляти трохи.

— Ви маєте на увазі Гаррі.

— Так.

— І що далі? Вона бере той рукопис і вилазить у вікно?

— А хто вам сказав, що вона взяла з собою той рукопис? Хто вам сказав, що вона бодай раз тримала той рукопис у руках? Це Квебертові слова, це він так пояснює, як його рукопис опинився поруч із Нолиним трупом.

Якусь мить я хотів було розповісти про те, що знав про Гаррі з Нолою: що вони мали зустрітися в мотелі «Морський берег» і тікати. Та вирішив промовчати, щоб не нашкодити Гаррі. Лише запитав:

— Яка ж ваша гіпотеза?

— Квеберт убив дівчину і закопав рукопис разом із нею. Може, совість замучила. В книжці йдеться про їхнє кохання, і це кохання її вбило.

— Чому ви так гадаєте?

— На рукописові є напис.

— Напис? Що за напис?

— Не можу сказати. Таємниця слідства.

— Послухайте, сержанте, облиште ви ці дурниці! Ви сказали або забагато, або замало: нема чого ховатися за таємницею слідства щоразу, як вам це зручно.

Він покірно зітхнув.

— Там написано: «Прощавай, люба Ноло».

Мені аж заціпило. «Люба Ноло». Хіба не ці слова Нола просила Гаррі сказати їй у Рокленді? Я спробував опанувати себе.

— Що ви збираєтеся робити з цим написом?

— Віддам на графологічну експертизу. Може, це щось нам дасть.

Мене геть приголомшило його зізнання. «Люба Ноло». Саме ці слова промовив сам Гаррі, ці слова я і записав на плеєр.

Цілий вечір я міркував, не знаючи, що вдіяти. О дев’ятій зателефонувала матуся. Певне, дізналася з телевізора про пожежу.

— Боже мій, Маркі, ти що, загинути через того чортяку хочеш?

— Та заспокойся, мамо.

— У нас тільки про тебе й балакають, ще й не дуже приязно, ти розумієш, про що я. Всі сусіди збентежені… Питають, чому ти такий впертий і тримаєшся того Гаррі.