Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 66

Коли від писанини заболіла рука, а од віскі голова пішла обертом, він спустився до берега і, притулившись у відчаї до високої скелі, почав споглядати обрій. Аж позаду пролунали кроки.

— Гаррі? Гаррі, що сталося?

То була Нола, в отій своїй блакитній сукні. Вона кинулася до нього і впала навколішки у пісок.

— Боже мій, Гаррі! Вам недобре?

— Що… що ти тут робиш? — замість відповіді запитав він.

— Я чекала вас після концерту. Я бачила, як ви підвелися і пішли, під час оплесків, і не могла вас знайти. Я хвилювалася… Чому ви так швидко пішли?

— Ноло, тобі не можна тут залишатися.

— Чому?

— Тому що я напився. Тобто я хочу сказати, що я напідпитку. Тепер шкодую. Якби я знав, що ти прийдеш, то я не пив би.

— Гаррі, чому ви напилися? Ви такий сумний…

— Мені самотньо. Мені так самотньо.

Вона притулилася до нього і глянула йому просто у вічі пронизливим, сяйливим поглядом.

— Ох, Гаррі, таж довкола вас так багато людей!

— Мене вбиває самотність, Ноло.

— То я буду з вами.

— Тобі не можна…

— А мені хочеться. Якщо тільки я вам не заважаю.

— Ти ніколи мені не заважаєш.

— Гаррі, чому всі письменники такі самотні? Гемінґвей, Мелвілл… Це ж найсамотніші люди на світі!

— Хтозна, чи всі письменники самотні, чи, може, вони від самотності й пишуть…

— А чому всі письменники вкорочують собі віку?

— Вкорочують собі віку не всі письменники. Лише ті, що їхніх книг ніхто не читає.

— Я прочитала вашу книжку. Взяла в міській бібліотеці й прочитала за однісіньку ніч! Вона мені так сподобалася! Ви дуже великий письменник, Гаррі! Гаррі… сьогодні ввечері я співала для вас. Ту пісню я співала для вас!

Він усміхнувся і глянув на неї. Вона з безмежною ніжністю провела долонею по його волоссю і повторила:

— Ви дуже великий письменник, Гаррі. Ви не повинні почуватися самотнім. Я тут, поруч із вами.

25. Про Нолу

  — Гаррі, а як, по суті, стати письменником?
  — Треба ніколи не відступати. Знаєте, Маркусе, свобода, прагнення свободи, — це війна з самим собою. Ми живемо в суспільстві сумирних офісних овець, і щоб витягти себе з цього болота, треба боротися і з собою, і з усім світом. Свобода — це боротьба щохвилини, якої ми майже не усвідомлюємо. Я ніколи не здамся.

Маленькі містечка в американській глушині мають той ґандж, що в них є тільки залоги пожежників-добровольців, які тямлять у своєму ділі набагато менше, ніж фахівці. Тому ввечері 20 червня 2008 року, коли я дивився, як полум’я, вириваючись із корвета, охоплює гараж-прикалабок, між моїм дзвінком у рятувальну службу та її приїздом у Гусячу бухту минуло досить чимало часу. Дім уцілів лише дивом — хоч, на думку командира аврорівських пожежників, дивом було передовсім те, що гараж був розташований в окремій споруді, що й дало змогу хутко локалізувати полум’я.