Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 65

— До побачення, пане Квеберте, — сказала Нола. — На сьогодні я закінчила. Та хочу познайомити вас зі своїм батьком, отцем Келлерґаном.

Гаррі підвівся, й чоловіки приязно потиснули один одному руки.

— То ви і є той славетний письменник, — усміхнувся Келлерґан.

— А ви той самий отець Келлерґан, про якого так багато тут говорять.

Девід Келлерґан звів брови.

— Не звертайте уваги на всі ті балачки. Люди завжди перебільшують.

Нола дістала з кишені афішку і простягнула Гаррі.

— Пане Квеберте, сьогодні в школі концерт із нагоди закінчення навчального року. Тому я й повинна піти раніше. О п’ятій вечора. Прийдете?

— Ноло, — лагідно дорікнув їй батько, — дай спокій бідолашному панові Квеберту. Що йому робити там, скажи на милість?

— Це буде так гарно! — захоплено вигукнула вона.

Гаррі подякував Нолі за те запрошення й попрощався.

Він дивився крізь вітрину їй услід, аж вона звернула за ріг, а потім повернувся до Гусячої бухти і знову поринув у свої нотатки.

Друга година дня. Н-О-Л-А. Він просидів за письмовим столом дві години, та не написав жодного рядка, бо не міг відірвати погляду від годинника. Йому не можна йти до школи — туди йому зась. Та попри всі мури і в’язниці, він усе одно хотів бути з нею: його тіло скніло в Гусячій бухті, та дух танцював на березі з Нолою. Третя година. Четверта. Він вчепився в ручку, щоб не підвестися. Їй п’ятнадцять років, таке кохання йому заборонене. Н-О-Л-А.

За десять до п’ятої Гаррі у вишуканому темному костюмі ввійшов до шкільної актової зали. Там голки не можна було пропхнути: на концерт зібралося все місто. Пробираючись поміж рядами, він не міг позбутися відчуття, що батьки учнів дивляться на нього і наче кажуть: «А ми знаємо, чому ти тут». Йому стало страшенно незручно, він сів у перше-ліпше крісло і сповз нижче, щоб його ніхто не побачив.

Розпочалися урочистості; спершу виступив препоганий хор. Потім був духовий ансамбль, теж не ліпший, зоряні танцівниці без блиску, бездушна гра в чотири руки і безголосі співачки. Потім світло погасло; прожектор висвітив на сцені яскраве кружало. І вийшла вона, в блакитній сукні з лелітками, що бризкала тисячами іскор. Зала затихла; вона вмостилася на високому стільці, поправила пришпильку і підсунула ближче мікрофон, що стояв перед нею. Потім чарівливо всміхнулася глядачам, взяла до рук гітару і раптом заспівала Can't Help Falling in Love with You у власному аранжуванні.

Публіка сиділа, роззявивши роти; і тієї миті Гаррі збагнув, що доля, скерувавши його до Аврори, провадила до Ноли Келлерґан, найфантастичнішої дівчини, що він зустрічав у своєму житті й якої не зустріне більше ніколи. Може, його доля не в тому, щоб бути письменником, а в тому, щоб його кохала ця неймовірна юна жінка; хіба може бути прекрасніша доля? Все це так його зворушило, що наприкінці виступу, коли вибухнули оплески, він підвівся і пішов собі. Хутчій повернувся до Гусячої бухти, сів на терасі й, попиваючи віскі, заходився нестямно писати: Н-О-Л-А, Н-О-Л-А, Н-О-Л-А. Він не знав, що вдіяти. Поїхати з Аврори? А куди? Назад у нью-йоркський рейвах? Він найняв цей будинок на чотири місяці й половину вже заплатив. Він приїхав писати книжку, і він повинен її написати. Він мусить зібратися на дусі й поводитись, як письменник.