Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 40
Жоель Діккер
— Хіба не ви у присутності трьохсот осіб вихваляли оральний секс?
— Справді, я говорив про лизунець.
Він звів очі до неба.
— Пане Ґольдмане, чи визнаєте ви, що вживали слова «бог», «берегти», «секс», «гетеросексуальний», «гомосексуальний» і «Америка» в одній фразі?
— Точно не пам’ятаю, але щось таке було.
Намагаючись не втратити самовладання, він помалу промовив:
— Пане Ґольдмане, чи можете ви пояснити мені, в якій непристойній фразі можуть міститися відразу всі ці слова?
— Ох, не хвилюйтеся, пане декане, нічого непристойного там не було. Просте благословіння — Бога, Америки, сексу і всіх його проявів. Спереду, ззаду, зліва, справа, в усіх напрямках, якщо ви розумієте, про що я. Знаєте, ми, американці, полюбляємо благословляти. Така в нас культура. Коли ми задоволені, то щоразу благословляємо.
Він знову звів очі до неба.
— Чи організували ви незаконний продаж університетського часопису біля виходу з актової зали?
— Авжеж, пане декане. Але до цього мене змусили обставини, і я зараз усе поясню. Бачте, я докладаю чимало зусиль, пишучи оповідання, та редакція публікує їх на останніх сторінках. І мені потрібна була реклама, бо мене ніхто не читає. А нащо писати, якщо тебе ніхто не читає?
— Це оповідання порнографічного характеру?
— Ні, пане декане.
— Я хотів би переглянути бодай одне.
— Будь ласка. П’ять доларів примірник.
Перґал вибухнув гнівом.
— Пане Ґольдмане! Бачу, ви так і не второпали, в яку халепу вскочили! Ваші балачки всіх приголомшили! На вас скаржаться студенти! Ситуація вкрай прикра — для мене, для вас, для всіх. Ви заявили, — він глипнув в аркуш перед собою, — «Я люблю давати за щоку… Я зразковий гетеросексуал і зразковий американець. Нехай Господь благословить нашого президента, секс і Америку». До чого це блазнювання, га?
— Це не блазнювання, а правда, пане декане: я справді зразковий гетеросексуал і зразковий американець.
— Та знати я цього не хочу! Ваша сексуальна орієнтація нікого не цікавить, пане Ґольдмане! А та гидота, що ви робите в себе між ногами, геть не стосується ваших товаришів!
— Але ж я лише відповідав на запитання професора Квеберта.
Почувши це, Перґал мало не вдавився.
— Що… що ви сказали? На запитання професора Квеберта?
— Авжеж. Він запитав, хто з нас полюбляє давати лизунця, а я підняв руку, бо вважаю, що нечемно не відповідати, коли у вас запитують. А тоді він запитав, кому я полюбляю давати за щоку, хлопцям чи дівчатам. Ось і все.
— Професор Квеберт запитав у вас, кому ви полюбляєте?..
— Еге ж. Бачите, пане декане, у всьому винен президент Клінтон. Усі хочуть робити те, що він.
Перґал підвівся і пошукав мою справу на висячому стелажі. Потім знову вмостився за стіл і глянув мені простісінько у вічі.
— Хто ви такий, пане Ґольдмане? Розкажіть мені про себе. Цікаво знати, звідки такий узявся.
Я пояснив, що народився наприкінці 70-х в Ньюарку, мати — продавчиня в супермаркеті, батько — інженер. Типова американська родина середнього достатку. Єдиний син. Дитинство і юність минули щасливо, хоч інтелект вищий за середній. Навчався в ліцеї Фелтона.