Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 39
Жоель Діккер
— Підведіться, юний мій друже. Підведіться, щоб усі вас побачили, і поділіться з нами своїми думками.
Я гордо звівся на повен зріст.
— Я дуже полюбляю давати за щоку, професоре. Мене звати Маркус Ґольдман, і мені подобається, коли мого прутня смокчуть. Як і нашому бравому президентові.
Гаррі зсунув на кінчик носа окуляри для читання і зацікавлено глянув на мене. Згодом він зізнався: «Коли я побачив вас того дня, Маркусе, коли угледів гордого кремезного паруб’ягу, який випростався на повен зріст, я подумав: а щоб йому, який же молодець!». Але тоді він лише запитав:
— Скажіть, юний мій друже, ви даєте за щоку хлопцям чи дівчатам?
— Дівчатам, професоре Квеберт. Я зразковий гетеросексуал і зразковий американець. Нехай Господь береже нашого президента, секс і Америку!
Приголомшена авдиторія вибухнула реготом і оплесками. Гаррі був у захваті. Він заявив, звертаючись до моїх однокурсників:
— Бачите, віднині вже ніхто не ставитиметься до сердешного хлопчини як раніше. Всі казатимуть: ага, це той негідник, що полюбляє всіляку гидоту. Начхати їм буде на його таланти, на його чесноти, він так і залишиться назавжди паном
— Тому що, професоре Квеберте, в цюцюрчиному раю секс може вас занапастити, а може і возвеличити. І тепер, коли всі погляди звернулися до мене, я сповіщаю, що пишу чудові оповідання і що їх друкують в університетському часописі, який після закінчення лекції можна буде придбати всього за п’ять доларів біля виходу з актової зали.
Після лекції Гаррі зачекав мене. Мої приятелі розкупили всі примірники часопису, а він придбав останній:
— Скільки ви їх продали?
— Усі, що мав, тобто п’ятдесят примірників. Іще сотню мені замовили, заплативши наперед. Я купив їх по два долари, а перепродав по п’ять. І так заробив щойно чотириста п’ятдесят доларів. Та ще й член редколегії того часопису запропонував мені стати головним редактором. Він сказав, що я зробив надзвичайну рекламу журналу, він у житті своєму такої не бачив. Ага, забув сказати: з десяток дівчат лишили мені номери своїх телефонів. Ваша правда, ми живемо в цюцюрчиному раю. І треба лише користуватися цим.
Він усміхнувся і простягнув мені руку.
— Гаррі Квеберт, — сказав він.
— Я знаю, хто ви. А я Маркус Ґольдман. Мрію стати таким великим письменником, як ви. Сподіваюся, моя новела вам сподобається.
Ми потиснули один одному руки, і він сказав:
— Не сумніваюся, любий Маркусе, ви далеко підете.
Втім, не дуже далеко я зайшов, оскільки того ж таки дня мене викликав Дастін Перґал, декан факультету, який аж пінився з люті.
— Юначе, — почав він гугняво, вчепившись у підлокітники фотеля, — чи правда, що ви дозволили собі сьогодні висловлювання порнографічного характеру?
— Порнографічного? Боже збав!