Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 42

Прийшов він і наступного понеділка, й опісля. А я став, сказати б, його особистим тренером. Отак і на тренуваннях і зав’язалися поміж нами щирі стосунки. Часом після тренувань ми сідали вдвох на лавці в роздягальні, щоб обсохнути і трохи побалакати. За кілька тижнів сталося те, чого я так боявся: Гаррі закортіло вийти на ринг і побоксувати зі мною три раунди. Звісно, я не зважився його молотити, а він залюбки кілька разів угатив мене в щелепу і послав у нокдаун.

Він реготав, казав, що давно так не тішився і вже й забув, як це весело. Відгамселивши мене, як гаман, і обізвавши хирляком, він запропонував разом повечеряти. Я провів його до студентської їдальні на велелюдній вулиці Берроузу, й, наминаючи жирні гамбургери, ми говорили про книжки і письменницьке ремесло.

— Ви вдатний студент, — сказав він, — знаєте, що й по чім.

— Дякую. А ви прочитали моє оповідання?

— Ще ні.

— Мені дуже хочеться знати, що ви про нього думаєте.

— Добре, друже, якщо це дасть вам задоволення, обіцяю, що перегляну і скажу свою думку.

— Тільки без будь-яких скидок.

— Згода.

Він назвав мене «друг», і я був просто-таки у захваті. Того ж вечора я зателефонував батькам і сповістив, що всього за декілька місяців після вступу до університету вже вечеряю з великим Гаррі Квебертом. Матінка мало не здуріла від щастя й обдзвонила половину знайомих, вихваляючись, що її розумака Маркус, Неперевершений, вже свій чоловік у найвищих літературних колах. Незабаром він стане великим письменником, не сумнівайтеся.

Вечеря після боксу стала частиною нашого понеділкового вечірнього ритуалу, і ніщо вже не змогло б йому завадити. Як ніколи, я почувався Неперевершеним: ще б пак, адже в мене були особливі стосунки з Гаррі Квебертом, і віднині по четвергах, коли я виступав на його лекціях, він звертався до мене на ім’я, а решта студентів задовольнялися звичайнісінькими «пан» або «панно».

За кілька місяців, десь у січні чи в лютому, незабаром після різдвяних вакацій, під час чергової понеділкової вечері я знову запитав Гаррі, що він скаже про моє оповідання, бо досі він і словом про нього не обмовився.

Повагавшись, він перепитав:

— Маркусе, вам справді кортить це знати?

— Авжеж. І покритикуйте мене, прошу вас. Я тут для того, щоб навчатися.

— Ви добре пишете. У вас неабиякий талант.

Я зашарівся з утіхи й нетерпляче вигукнув:

— А ще?

— Ви, звісно ж, дуже обдарований хлопчина.

Я аж не тямився від захвату.

— Але ж мені щось треба і вдосконалити, так?