Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 300

Так минуло два роки, і якось, не в змозі вже все це терпіти, я вирішив дати йому роботу і можливість нормально жити. Вдав, ніби мені треба поміняти колесо, попросив допомогти і найняв його водієм. Я давав йому все, що він хотів… Улаштував йому на веранді майстерню, щоб він малював, дав йому грошей, подарував авто, але почуття провини не минало. Мені хотілося робити для нього більше й більше! Я зіпсував його мистецьку кар’єру, і ось я почав фінансувати різні виставки, дозволяв йому цілими днями малювати. Потім він почав казати, що йому самотньо, що він нікому не потрібен. Казав, що жінок йому залишається тільки малювати. Він хотів малювати білявок, бо вони нагадували йому колишню наречену. Тоді я найняв цілу юрму білявих повій, щоб вони йому позували. Та якось в Аврорі він зустрів Нолу. І закохався. Сказав, що після тієї його нареченої вперше зумів покохати знову. А потім приїхав Гаррі, геніальний письменник і красень. Такий, яким би хотів бути сам Лютер. І Нола закохалася в Квеберта. Тоді Лютер вирішив, що він теж хоче бути Гаррі… І що я мав удіяти? Я вкрав у нього життя, я забрав у нього все. Як я міг не дозволити йому кохати?

— То це все було для того, щоб позбутися почуття провини?

— Та називайте це як завгодно.

— А двадцять дев’ятого серпня… що було далі?

— Коли Лютер зрозумів, що це я… він забрав речі й поїхав геть на чорному «шевроле». Я відразу подався за ним. Хотів поговорити. Хотів, щоб він вибачив мені. Та він пропав. Я шукав його цілий день і частину ночі. Марно. Я так лютував на себе. Сподівався, що він сам повернеться. Та наступного дня надвечір по радіо оголосили про зникнення Ноли Келлерґан. Підозрюваний був за кермом «чорного шевроле»… Мені нема чого вам пояснювати. Я вирішив нікому нічого не казати, щоб не подумали на Лютера. Та ще й тому, що, можливо, я був не менше винен, ніж він. Тому й не втерпів я, коли ви прийшли сюди і почали порпатися в минулому. Та, зрештою, саме завдяки вам я дізнався, що Лютер не вбивав Ноли. Це було так, наче я і сам її не вбивав. Ви зняли камінь з мого сумління, пане Ґольдмане.

— А «мустанг»?

— Він у мене в гаражі, під брезентом. Тридцять три роки ховаю його там.

— А листи?

— Їх я теж зберіг.

— Я хотів би поглянути на них, якщо можна.

Стерн зняв зі стіни картину, за нею був невеличкий сейф. Він відчинив його і дістав коробку з-під взуття, там було повно листів. Отак я і познайомився з листуванням Гаррі та Ноли, тим, що лягло за основу «Початків зла». Я відразу впізнав перший лист, той самий, яким починалася книга. Лист від 5 липня 1975 року, той сумний лист, який написала Нола, коли Гаррі не захотів її і вона дізналася, що він провів вечір 4 липня з Дженні Довн. Того дня вона запхнула під двері конверт із листом і двома світлинами з Рокленда. На одній була зграя чайок, на другій вони обоє, разом, на пляжі.

— Як це опинилося в Лютера? — запитав я.