Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 298

— Та не помилилися ви. Як я зрозумів, поліції пощастило завершити розслідування лише завдяки вашій упертості. Цей полісмен тільки про вас і каже… Як його, Перрі Ґегаловуд, здається.

— Я попросив видавця вилучити з продажу «Справу Гаррі Квеберта».

— Радий це чути. Напишете виправлений варіант?

— Мабуть. Не знаю ще, в якому вигляді це буде, та справедливість я відновлю. Я боровся за добре ім’я Квеберта. І боротимусь за добре ім’я Калеба.

Він усміхнувся.

— Так отож, пане Ґольдмане. Тому я й хотів з вами зустрітися. Маю розповісти вам правду. І ви зрозумієте, чому я нітрохи не засуджую вас за те, що ви довго вважали злочинцем Лютера: я й сам тридцять три роки був певен, що це він убив Нолу Келлерґан.

— Справді?

— Я був переконаний. Цілком.

— Чому ви не сповістили про це поліції?

— Не хотів убивати Лютера вдруге.

— Не розумію, що ви хочете сказати, пане Стерне.

— Лютер божеволів від Ноли. Він весь час був у Аврорі й наглядав за нею…

— Я знаю це. Знаю, що ви застали його в Гусячій бухті. Ви казали це сержантові Ґегаловудові.

— Гадаю, ви недооцінюєте ступінь Лютерової одержимості. Тоді, в серпні сімдесят п’ятого, він день у день ховався в ліску біля Гусячої бухти і стежив за Гаррі з Нолою — на терасі, на березі, скрізь! Скрізь! Він геть сказився, він знав про них усе! Все! І весь час казав мені про це. Кожнісінького дня розповідав, що вони робили, що казали одне одному. Розповів мені всю їхню історію: що вони зустрілися на березі, що працювали над книжкою, що цілий тиждень мандрували вдвох. Він знав усе! І я потроху збагнув, що їхня історія стала його історією, його кохання втілювалося в життя через них. Кохання, що було йому недоступне через відразливу зовнішність, він пізнавав наче за довіреністю. Доходило до того, що я його не бачив цілими днями! Доводилося навіть самому сідати за кермо та їздити на ділові зустрічі.

— Даруйте, що перебиваю, пане Стерне… Але чогось я тут не втямлю: чому ви не звільнили Лютера? Тобто я хочу сказати, це ж якесь безглуздя: складається враження, що вами маніпулював ваш підлеглий. То йому закортіло писати Нолу, то він цілими днями пропадав у Аврорі. Вибачте, що питаю, але що між вами було? Ви були…

— Коханцями? Та ні.

— То що ж це за дивні стосунки? Ви людина впливова, не з тих, хто дозволяє сісти собі на шию. А тут…

— Я заборгував йому. Я… я… Зараз ви зрозумієте. Одне слово, Лютер був одержимий Гаррі та Нолою, і ситуація чимраз погіршувалася. Якось він повернувся весь у синцях. Сказав, що один аврорівський полісмен жорстоко побив його за те, що він вештається там, а кельнерка з «Кларксу» навіть подала на нього скаргу. Вся ця історія могла обернутися неабиякою халепою. Я сказав, що не хочу, щоб він з’являвся в Аврорі, звелів, щоб він узяв відпустку і подався до батьків у Мен чи ще кудись. А я оплатив би всі його видатки…

— Та він відмовився, — вкинув я.

— Не лише відмовився, а й попросив дати йому авто, бо його блакитний «мустанґ», бачте, занадто впадає в око. Я, звісно, не погодився, сказав, що з мене годі. І тоді він заволав: «Ти не розумієш, Елі! Вони невдовзі поїдуть! За десять днів вони поїдуть разом, назавжди! Назавжди! Вони так вирішили на березі! Вони вирішили їхати тридцятого! Тридцятого серпня вони зникнуть назавжди. Я просто хочу попрощатися з Нолою, це наші з нею останні дні. Ти не можеш позбавити мене її, бо я ж знаю, що й так її втратив». Я був непохитний. Очей з нього не спускав. А потім настало те кляте 29 серпня. Того дня я скрізь шукав Лютера. Він наче у землю запався. Хоч його «мустанґ» стояв на місці. Врешті один слуга обмовився, що Лютер поїхав на одному з моїх автомобілів, чорному «шевроле монте-карло». Сказав, що йому дозволили, і оскільки всі знали, що я йому все дозволяю, ніхто не заперечив. Я мало не збожеволів. Негайно обшукав його кімнату. Знайшов отой Нолин портрет, від якого мене мало не знудило, а потім у коробці під ліжком — листи… Листи, що він їх украв… Листування Гаррі з Нолою. Певне, тягав із поштових скриньок. Я чекав його цілий день, і коли він повернувся надвечір, ми страшенно посварилися…