Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 284
Жоель Діккер
Вечоріло. З вікна свого кабінету отець Келлерґан побачив, як на парафіяльному майданчику для паркування зупинився чорний «шевроле». З нього вийшов Гаррі Квеберт і швидко попрямував до головного входу. Цікаво, що Гаррі від нього треба? Відколи Гаррі мешкав у Аврорі, він і разу не приходив до церкви. Почув, як грюкнули двері, в коридорі залунали кроки і за декілька секунд Квеберт постав на порозі його кабінету.
— Добридень, Гаррі, — мовив священик. — Приємний сюрприз.
— Добридень, отче. Я вас не відволікаю?
— Нітрохи. Заходьте, прошу вас.
Гаррі ввійшов до кімнати і зачинив за собою двері.
— Усе гаразд? — запитав отець Келлерґан. — У вас якийсь дивний вигляд.
— Я хотів поговорити з вами про Нолу…
— Ага, до речі, хочу вам подякувати. Знаю, що вона часом ходить до вас і повертається щаслива. Сподіваюся, дівчинка вам не набридає… Завдяки вам їй є що робити на канікулах.
Гаррі сидів із незворушним виглядом.
— Вона приходила сьогодні вранці, — сказав він. — Уся в сльозах. Вона все розповіла мені про вашу дружину…
Панотець зблід.
— Про… про мою дружину? Що вона вам сказала?
— Що вона її б’є! Запихає головою в балію з холодною водою!
— Гаррі, я…
— Годі, отче. Я все знаю.
— Гаррі, все набагато складніше. Я…
— Складніше? Ви хочете мене запевнити, що маєте причини так із нею поводитися? Так? Я викликаю поліцію, отче. Я всіх сюди покличу.
— Ні, Гаррі, тільки не це…
— Та я зараз-таки туди їду! Думаєте, не зважуся вас видати, бо ви священик? Та ви ніхто! Ви не людина, якщо дозволяєте дружині бити дитину!
— Гаррі, вислухайте мене, прошу вас. Сталося жахливе непорозуміння і нам потрібно спокійно поговорити.
*
— Хтозна, що Нола наговорила Гаррі, — сказав панотець. — Не лише він підозрював, що у нас щось негаразд, та досі я мав справу тільки з Нолиними друзями, з дітьми, і мені нескладно було ухилитися од відповіді. Тут усе було інакше. Тож мені довелося зізнатися, що Нолина мати існує лише в її уяві. Я благав його нікому не казати, та він почав пхати носа, куди не треба, вчити мене, що я маю робити зі своєю дочкою. Він наполягав, щоб я негайно звернувся до лікарів. Я послав його подалі… А потім, за два тижні, вона зникла.
— І ви тридцять років уникали Гаррі, — сказав я, — бо тільки ви двоє знали таємницю Ноли.
— Зрозумійте, це була моя єдина дитина! Мені хотілося, щоб усі мали про неї тільки добру пам’ять, а не вважали божевільною. Та й не була вона така! Просто трохи хвора! Та й коли б поліція дізналася про ті напади, то не шукала б її так ретельно. Сказали б, що вона втекла, бо дурнувата!
Ґегаловуд обернувся до мене.
— І що все це означає, письменнику?
— Що Гаррі нам збрехав. Він не чекав її в мотелі. Він хотів порвати з нею. І від самого початку це знав. Він не збирався з нею тікати. Тридцятого серпня вона отримала від Гаррі останній лист, де він писав, що поїхав із міста без неї.
Від отця Келлерґана ми з Ґегаловудом відразу ж поїхали до Головного управління поліції штату, щоб звірити лист з останньою сторінкою рукопису, знайденого біля Ноли: вони збігалися.
