Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 285

— Він усе передбачив, — сказав я. — Він знав, що покине її. Від самого початку знав.

Ґегаловуд кивнув.

— Коли вона пропонувала йому тікати, він знав, що не поїде з нею. Не хотів він клопоту з п’ятнадцятирічним дівчам.

— Але ж вона читала рукопис! — зауважив я.

— Авжеж, але вона вважала, що це просто роман. Не знала, що це їхня достеменна історія і що кінець уже написано: Гаррі вона не потрібна. Стефані Ларжиняк казала, що вони листувалися і що Нола чекала листоношу. В суботу вранці, коли вони мали тікати, того дня, коли, як їй здавалося, вона поїде шукати щастя з коханим чоловіком, дівчинка востаннє зазирає до поштової скриньки. Хоче переконатися, що не забула там якогось листа, що міг би компрометувати її і містити інформацію про втечу. А знаходить оту записку, де він повідомляє про розрив стосунків.

Ґегаловуд уважно роздивився конверт, де лежав останній лист.

— Адреса є, та лист незаклеєний, і марки нема, — сказав він. Його поклали простісінько в скриньку.

— Хочете сказати, Гаррі поклав?

— Так. Напевне, перш ніж поїхати звідси якнайдалі. Либонь, зробив це останньої хвилини, вночі з п’ятниці на суботу, щоб Нола збагнула, що ніякої зустрічі в мотелі не буде. В суботу, знайшовши записку, вона зазнає стресу, потім настає декомпенсація, напад, і дівчинка себе катує. Переляканий отець Келлерґан знову ховається в гаражі. Отямившись, Нола розуміє зв’язок між листом і романом. Вона хоче пояснень. Бере рукопис і йде в мотель. Сподівається, що це неправда і Гаррі там буде. Та дорогою зустрічає Лютера. І всьому настає кінець.

— Навіщо ж Гаррі повернувся до Аврори наступного дня після її зникнення?

— Дізнався, що Нола зникла. А він лишив для неї лист, і йому страшно. Він, звісно, непокоїться за неї, певне, почувається винним, та головне, здається, боїться, що комусь потрапить до рук лист або рукопис, і він матиме проблеми. Воліє бути в Аврорі й стежити за розвитком подій, а може, навіть викрасти те, що його компрометує.

Треба було терміново знайти Гаррі. Я неодмінно мусив з ним побалакати. Нащо він збрехав, начебто чекав Нолу, якщо написав їй прощального листа? Ґегаловуд розпочав пошук за операціями з кредитними картками і телефонними дзвінками. Та слідів Квебертової картки ніде не було, а телефон він вимкнув. У базі даних митних постів ми виявили, що він проминув Дербі-лайн у Вермонті й подався до Канади.

— Він перетнув канадський кордон, — сказав Ґегаловуд. — Чому він туди подався?

— Вважає, що то письменницький рай, — пояснив я. — В рукописі, що він мені залишив, у «Чайках Аврори», він урешті оселяється там із Нолою.

— Так, але не забувайте, що в цій книжці він не каже правди. Нола померла, та й він і не збирався з нею тікати. І все-таки залишає вам цей рукопис, де вони з Нолою зустрічаються в Канаді. То де ж правда?

— Нічогісінько не розумію! — вигукнув я. — На дідька він оце дременув?

— Бо він приховує щось. Та ми не знаємо, що саме.

Тоді ми ще не здогадувалися про нові несподіванки, що чекають на нас. Незабаром дві важливі події дали відповідь на наші запитання.