Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 282

— А ви колись її так топили?

— Джеремі Льюїс клявся, що лише це й допоможе! Мені казали, що він вважає себе екзорцистом, але ми з ним ніколи не говорили на цю тему. А потім він раптом заявив мені, що в Нолу вселився злий дух і його треба вигнати. Я погодився, аби лише він не видав Нолу поліції. Джеремі був геть дурнуватий, та що я міг іще вдіяти? Я не мав вибору… В цій країні дітей кидають за ґрати!

— А її втечі? — запитав Ґегаловуд.

— Вона якось утекла з дому. На цілий тиждень. Пам’ятаю, це було наприкінці липня 1975-го. Що я мав робити? Телефонувати в поліцію? І що казати? Що моя дочка з’їхала з глузду? Я вирішив зачекати до кінця тижня, а потім зняти ґвалт. Весь тиждень я шукав її вдень і вночі. А потім вона повернулася.

— А що сталося тридцятого серпня?

— У неї був дуже сильний напад. Ніколи я не бачив її в такому стані. Намагався заспокоїти, але марно. Тоді я подався до гаража лагодити той клятий мотоцикл. Увімкнув музику на повну гучність. Просидів там до самого вечора. Що було далі, ви знаєте: коли я пішов до Ноли, її вже не було… Вийшов на вулицю, вирішив обійти квартал, аж почув розмови про те, що неподалік від Сайд-Кріку бачили закривавлену дівчину. Мені стало страшно.

— Що ви подумали?

— Спершу подумав: Нола втекла з дому, а кров од того, що вона сама собі заподіяла. Що Дебора Купер, певне, бачила Нолу в розпалі нападу. Зрештою, це було тридцяте серпня, день, коли згорів наш дім в Алабамі.

— У неї й раніше бували в цей день сильні напади?

— Ні.

— То що ж могло спричинити загострення?

Девід Келлерґан відповів не відразу. Тревіс Довн зрозумів, що треба йому допомогти.

— Девіде, якщо ти щось знаєш, скажи нам. Заради Ноли.

— Коли я того дня пішов до неї в кімнату, а її там не було, я знайшов на ліжку відкритий конверт, адресований Нолі. У ньому — лист. Гадаю, напад стався саме через нього. Там ішлося про припинення стосунків.

— Лист? Але ж ти ніколи не казав нам про лист! — вигукнув Тревіс.

— Бо, судячи з почерку, його написав чоловік вочевидь не того віку, щоб мати роман із моєю дочкою. Як я міг про це розповісти? Щоб усе місто вважало її хвойдою? Тієї миті я був певен, що поліція знайде її й поверне додому. І тоді я взявся би лікувати її по-справжньому! Серйозно!

— І хто ж написав їй про припинення стосунків? — запитав Ґегаловуд.

— Гаррі Квеберт.

Нам трьом аж заціпило. Келлерґан підвівся. На хвилю вийшов і повернувся з картонною коробкою, де було повнісінько листів.

— Я знайшов їх після того, як вона пропала. Нола ховала їх у кімнаті за дошкою, що відстала від стіни. Вона листувалася з Гаррі Квебертом.

Ґегаловуд навмання взяв один лист і швидко пробіг його очима.

— Чому ви вирішили, що це Гаррі Квеберт? — запитав він. — Адже підпису тут нема?

— Тому що… бо це самі ті листи, що він наводить у книжці.

Я понишпорив у коробці: справді, там лежало все листування з «Початків зла», принаймні послання, які отримувала Нола. Там було все: листи про кохання, про майбутнє, листи у Шарлотс-гіл. Я впізнавав чіткий, вишуканий почерк рукопису і майже перелякався — фрази збігалися слово в слово.