Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 266

— Не розумію, — казала мені Ненсі, — я ж нічого не говорила вам про Нолину матір.

— Але ж ви мені казали, що бачили синці. А ще розповідали, що вас намагалися переконати, що Нола занедужала, коли вона на тиждень утекла з дому.

— Там був лише батько. І він не пускав мене в хату, коли Нола того ж таки липня наче крізь землю провалилася. Про матір я жодного разу вам не казала.

— Ви мені розповідали, що її били залізною лінійкою по грудях. Пам’ятаєте?

— Що били, казала. Та не казала, що била її мати.

— Я записав ваші слова! Це було 26 червня. І ось запис, погляньте на дату.

Я ввімкнув плеєр.

— Дивно, що ви так відгукуєтеся про панотця Келлерґана, панно Геттевей. Я бачився з ним декілька днів тому, і він видався мені радше м'яким чоловіком.

— Він може справляти таке враження. Принаймні на людях. Казали, в Алабамі він просто дива чинив, то його покликали на допомогу, бо парафія Сен-Джеймс геть занепала. І справді, щойно він очолив її, як по неділях у храмі стало повнісінько людей. А щодо іншого… хтозна, що коїлося в домі Келлерґанів.

— Що ви хочете сказати?

— Нолу били.

— Що?

— Так, її страшенно лупцювали. Пам'ятаю один жахливий епізод, пане Ґольдмане. На початку літа. Я тоді вперше помітила синці в неї на тілі. Ми пішли купатися на Ґранд-біч. Нола була сумна, я думала, через хлопця. Був там один хлопчина, Коді, старшокласник, він залицявся до неї. А потім вона зізналася, що дома її сварять, кажуть, що вона капосне дівчисько. Я спитала чому, і вона відказала, що був один випадок в Алабамі, та більше нічого не захотіла розповідати. А потім, коли вона роздяглася на березі, я побачила в неї на грудях страшенні шрами і синці. Я відразу ж запитала, що це таке і, уявіть собі, вона сказала: «Це мама, вона мене в суботу покарала, відлупцювала залізною лінійкою». Я, звісно, не повірила своїм вухам, гадала, чогось не втямила. Та вона повторила: «Це правда. Це вона мені каже, що я капосне дівчисько». У Ноли був такий засмучений вигляд, що я не стала наполягати. Потім ми пішли до нас додому, і я намастила їй груди бальзамом. Сказала, що їй треба з кимось побалакати про свою матір, наприклад, із медсестрою в школі, пані Сендерс. Але Нола більше не хотіла говорити про це».

— Ось! — вигукнув я, поставивши плеєр на паузу. — Ось бачите, ви говорите про матір.

— Ні, — відказала Ненсі. — Я тільки здивувалася, що Нола згадала матір. Я просто хотіла пояснити, що в Келлерґанів коїлося щось чудне. Я й миті не сумнівалася, що ви знаєте: її мати давно вже померла.

— Та я ж нічого не знав! Тобто я знав, що мати померла, та вважав, що вона померла вже після зникнення дочки. Пам’ятаю, Девід Келлерґан, коли я прийшов до нього вперше, навіть показав мені фото дружини. Я ще здивувався, що він так люб’язно мене прийняв. Пам’ятаю, я запитав: «А де ваша дружина?». А він відповів: «Померла давно».