Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 247
Жоель Діккер
— Здається, я бачу мерців, — пояснив Гаррі.
— То ваша подруга померла? — запитав лікар.
— Не знаю… Ось від цього і божеволію.
— Не думаю, що ви божевільний, пане Квеберте.
— Часом я виходжу на берег і вигукую її ім’я. А як нема вже сили кричати, сідаю на піску і плачу.
— Як на мене, так у вас проявляється скорбота. Ваша свідомість, раціональна, здорова, бореться з тією первиною всередині вас, із тими початками, що відмовляються прийняти неприйнятне з їхнього погляду. Коли дійсність занадто вже нестерпна, ми намагаємося її уникнути. Якщо хочете, я пропишу вам релаксанти, вони допоможуть знімати напругу.
— Ні, тільки не це. Мені треба зосередитися на книжці.
— Розкажіть мені про свою книжку, пане Квеберте.
— Це історія чарівного кохання.
— Про що вона?
— Про заборонене кохання.
— Це історія про вас і вашу подругу?
— Так. Я ненавиджу книжки.
— Чому?
— Вони завдають мені болю.
— Час уже сплив. Поговоримо про це наступного тижня.
— Добре. Дякую, лікарю.
Якось у приймальні він зіткнувся з Тамарою Квінн, яка виходила з лікаревого кабінету.
*
Рукопис він завершив у середині листопада пополудні; надворі було так похмуро, що незрозуміло — день то чи ніч. Він склав грубий стос аркушів і уважно перечитав назву, написану великими літерами на обкладинці:
Раптом йому закортіло бодай комусь розповісти про це, і він одразу ж подався у «Кларкс», до Дженні.
— Я скінчив книжку, — сказав він радісно. — Я приїхав до Аврори, щоб написати книжку, і ось вона готова. Готова. Готова!
— Чудово! — відказала Дженні. — Це велика книга, я певна цього. Що тепер робитимеш?
— Поїду на якийсь час Нью-Йорка. Запропоную її видавцям.
Він надіслав примірники рукопису в п’ять великих нью-йоркських видавництв. Не минуло й місяця, як усі п’ять видавництв зв’язалися з ним, вважаючи, що мають справу з шедевром, і взялися набивати ціну. Розпочиналося нове життя. Гаррі найняв адвоката і літературного агента. А за кілька днів до Різдва підписав з одним видавцем неймовірну угоду на сто тисяч доларів. Він був на шляху до слави.
До Гусячої бухти повернувся 23 грудня, за кермом розкішного новісінького «крайслера». Він неодмінно мав зустріти Різдво в Аврорі. У дверях стирчав анонімний лист, певне, вже давненько. Останній. Більше він їх не отримував.
Наступного дня він узявся готувати святкову вечерю: засмажив величезну індичку, потушкував квасолю в олії, насмажив картоплі і спік торт із шоколадом і вершками. На програвачі стояла платівка «Мадам Баттерфляй». Він накрив стіл на двох біля ялинки і не помітив, що крізь укрите памороззю вікно за ним стежить Роберт Квінн; того дня Роберт присягнувся покласти край тим листам.
