Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 249

«За цим столом улітку 1975 року письменник Гаррі Квеберт написав свій славетний роман „Початки зла“».

13 жовтня 1976 року Дженні відсвяткувала свій двадцять шостий день народження. Гаррі був у Філадельфії, вона прочитала про це в газеті. Поїхавши, він жодного разу не озвався. Того ж вечора, у вітальні їхнього дому, в присутності батьків, Тревіс Довн, який уже майже рік щонеділі приходив до них обідати, попросив її руки. І Дженні, втративши будь-яку надію, погодилася.

Липень 1985 року

Минуло десять років, із пам’яті стерлася примара Ноли, час притлумив спогади про її викрадення. На вулицях Аврори життя давно вже відновило свої права: дітлахи на роликах знову галасливо грали в хокей, знову скрізь стрибали через шворку, на асфальті знову з’явилися величезні «класики». А на центральній вулиці, перед цукернею родини Гендорфів, де жменя цукерок коштувала майже долар, знову скупчилися велосипеди.

У середині липня, пізнього ранку Гаррі сидів на терасі Гусячої бухти, насолоджуючись теплом і гожою дниною, і правив сторінки свого нового роману, а коло його ніг дрімав Шторм. Над ним пролетіла зграя чайок. Простежив за ними поглядом, — вони сіли на березі. Гаррі відразу ж підвівся і пішов до кухні по сухий хліб, що зберігався у бляшанці з написом «На згадку про Рокленд, Мен»; потім спустився на берег і почав кидати хліб чайкам. Старий, хворий на артрит Шторм чвалав за ним слідком. Сів на камінь, щоб помилуватися птахами, і пес вмостився поруч. Він довго гладив його. «Бідолашний мій старий Шторме, — казав він собаці, — тяжко тобі ходити, так? Просто ти вже немолодий… Пам’ятаю той день, коли я тебе купив, просто перед Різдвом сімдесят п’ятого року… Ти був малесеньким цуциком, зо два мої кулаки…»

Раптом його покликали:

— Гаррі?

На терасі стояв якийсь чоловік. Гаррі примружився й упізнав Еріка Рендалла, ректора Берроузького університету в Массачусетсі. Вони познайомилися на одній із його лекції десь рік тому, сподобалися одне одному і відтоді регулярно спілкувалися.

— Еріку, це ви? — запитав Гаррі.

— А хто ж!

— Зачекайте, зараз піднімуся.

За кілька секунд Гаррі зі старим лабрадором, який насилу волочився позаду, піднялися до Рендалла на терасу.

— Я намагався додзвонитися до вас, — вибачився ректор за несподіваний візит.

— Я часто не беру слухавки, — всміхнувся Гаррі.

— Це ваш новий роман? — запитав Рендалл, розглядаючи розкидані на столі аркуші.