Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 165
Жоель Діккер
— Це Тревіс! — вигукнула Дженні. — Тікай, Лютере, тікай! Не хочу, щоб ти мав проблеми.
Лютер кинувся навтьоки. Дженні бачила, як він плигнув в авто і поїхав. За хвилю до шинку забіг Тревіс Довн.
— Тут був Лютер Калеб? — запитав він.
— Так, — мовила Дженні. — Та він нічого від мене не хотів. Він хороший хлопчина, шкода, що я написала скаргу.
— Я ж просив тебе сповістити! Ніхто не має права підняти на тебе руку! Ніхто!
Тревіс кинувся до свого авто. Дженні вибігла надвір і перепинила його на хіднику.
— Благаю, Тревісе, дай йому спокій! Прошу тебе. Він усе вже зрозумів.
Тревіс глянув на неї й раптом усе збагнув. Так ось чому вона так почужіла останнім часом!
— Ні, Дженні… Тільки не кажи мені, що…
— Що саме?
— Ти закохалася в цього дурнуватого?
— Що? Що ти мелеш?
— Ох же ж і йолоп я був!
— Тревісе, що ти таке кажеш…
Та він уже не слухав її. Заскочив в авто і помчав, як навіжений, увімкнувши блимавку і сирену.
На шосе номер один, перед Сайд-Крік-лейном, Лютер побачив у люстерко заднього виду, що за ним женеться поліція. Спинився на узбіччі. Йому стало страшно. Тревіс, мов чорт, вискочив із авто. У його голові перемежалися тисячі думок. Як могла захопитися Дженні цією потворою? Як могла проміняти його на Лютера? Він робив для неї все, він лишився в Аврорі, щоб бути поруч, а вона — з ним, із цим прителепкуватим! Він звелів Лютерові вийти з авто і зміряв його поглядом від голови до ніг.
— Ти, обревку недороблений, чого лізеш до Дженні?
— Ні, Тревіше. Пришягаюшя, це не те, про шо ти подумав.
— Я бачив у неї синці!
— Я не рожрахував шили. Мені шправді душе шкода. Я не хошу проблем.
— Проблем не хочеш? Та від тебе самі проблеми! Ти її трахаєш, так?
— Шо?
— Ви з Дженні трахаєтеся?
— Та ні, шо ти!
— Я… я роблю все, щоб вона була щаслива, а пораєш її ти? Чорт, що це за життя таке!
— Тревіше… Це жовшім не те, шо ти думаєш!
— Стули писок! — заволав Тревіс і, згрібши Лютера за барки, пхнув додолу.
Він не дуже тямив, що робить. Подумав про Дженні, яка не хотіла його, і відчув себе упослідженим і жалюгідним. Та в ньому скипав гнів: годі, доки ж це всі об нього ноги витиратимуть, пора показати, що він таки чоловік! І він зняв із пояса кийка, замахнувся і взявся щосили гамселити Лютера.
