Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 9

Від несподіваного доторку Дарій здригнувся. Чоловік, загорнутий у білий плащ, вказував пальцем на вихід.

Вони попрямували до розлогого платану. Дупло дерева було впорядковане під кімнату для побачень. Коли опустилися на лаву, то Дарій поштиво мовчав.

— Боги милостиві до тебе, царю, — співуче сказав служитель храму. — Щедро обдарували тебе вродою, гармонійними членами, розумом, доблестю, волею і щедрістю. Ти підкорив чужинські племена і вісімдесят народів. Але їхні храми залишив не зруйнованими. То якому богу ти поклоняєшся?

— Ахурі Мазді, — хрипкувато відповів Дарій.

Він кашлем прочистив горло і стих. Маг теж мовчав. Прислухався до шелесту світло-зеленого листя. Можливо, до музики небесних сфер, яку чують лише вибрані. Чим довше мовчав маг, тим неспокійніше почувався Дарій. Нібито виправдовувався, сказав:

— Моє бажання — справедливість. Брехливому я не товариш. Я не запальний. Коли я гніваюсь, то твердо володію собою. Як воєначальник, я — відмінний воєначальник. Я володію невтомною силою в руках і ногах. Як вершник, я — відмінний вершник. Як стрілець із лука, я — відмінний стрілець із лука, як у пішому, так і в кінному строю. Цими здібностями мене обдарував Ахура Мазда. Я вміло ними користуюся.

Скошений погляд мага ковзнув по рівному лобі Дарія, його тонкому загнутому носі, чепурній бороді. Відвівши погляд, служитель дорікнув Дарію:

— Ти направив свої ступні до давнього храму на догоду корисливій думці.

— Так, — підтвердив Дарій. В його голосі чулася образа. — Задля перемоги над поганцями я повинен заручитися підтримкою Сиріуса. Скіф викрав перстень Мадіни, що мав напис «Всеперемагаючому». Хто носить перстень, що є власністю мідійських царів? Назви його!

Маг натягнув на голову клобук і відвернувся від Дарія. Невдовзі сів рівно. Говорив холодно, карбуючи кожне слово:

— Перстень у неправедного, князя Євстахія. Він із роду Іпока. За велінням неба перстень носить його син Михайло. Хлопчик одного віку з твоїм, царю, меншим сином Ксерксом.

— Отче, мене цікавить: чи поверну я перстень?

Маг дивився в ажурне латаття. Збайдужілим голосом мовив:

— Я просив про те небо. Заковика в тому, чи ти, царю, захочеш залишити собі перстень.

— Коли перстень опиниться на моїй руці, я його вже не зніму.

Дарій грізно стулив брови, що красномовно підтверджувало незворотність його рішення.

— У Михайла сильний небесний покровитель. Тобі, царю, доведеться вибирати.

Найвродливіший із людей гордовито розправив плечі.

— Я — Дарій, син Гістаспа, цар персів і всього материка…

Маг мерзлякувато пересмикнув вузькими плечима і ще глибше натягнув на голову клобук. Він безшелесно, мов тінь, вислизнув із дупла платана.

Глава друга

У білому шатрі

Летіли гінці тривожної вісті в царства і племена, з якими межувала Скіфія. Летіли і криком кричали:

— Народе, тривога! Погибель іде на твою землю! Усі табуни, усе твоє багатство Перс собі забере!