Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 7

— Я подолав смуту і без персня, — різко сказав цар, але сів на стілець глибше.

— Слава богам, у великому царстві спокійно! — патетично вигукнув архівіст. — Але жрець попередив: без персня мир і спокій не певні, хиткі. Незадоволені та заздрісники піднімуть чорні хвилі, що знесуть корабель добробуту країни в морську пучину.

— Досить хляпати язиком! Кажи: хто привласнив перстень Дейока? Де крадій? У якому він царстві? Чи довів ти, слуго, на ділі, що відданий мені? — скипів Дарій.

— О великий, твій вірний слуга усе зробив, що в його силах. Звертався за допомогою до зіркогляда. Зіркогляд сумлінно прослідкував шлях зірок. Відкрив таке. Олімпійських богів прикро вразив вчинок Кіаксара. Бо ж він наказав знищити гостей, що сп’яніли. Богиня Афіна явилась у сні засмученому євнухові, охоронцю покоїв цариці Мандіни. Афіна втішала євнуха. Запевнила його, що рід мідян і персів розвіється, як попіл, коли їх позбавити персня «Всеперемагаючому». Євнух викрав перстень і втік до Лідії. На жаль, слід крадія пропав. Твій вірний слуга, о великий, звертався за допомогою до ворожбита…

Чоловік запнувся, його ріденькі вуса тремтіли.

— Ну ж бо, говори! — втратив рівновагу Дарій.

— О великий, злі демони оточили ворожбита. Демони лютують через те, що Кір Великий дозволив євреям повернутися в Палестину і відновити свій храм. А ти продовжуєш політику Кіра Великого. Дав притулок в Єрусалимі біженцям з Єгипту, які сорок років блукали пустелею. Дозволив їм відбудовувати їхній храм.

— Так, даю притулок. Так, дозволив відбудовувати храм. Бо переконаний: на зміну вередливим божкам прийде Єгова, Бог Всеперемагаючий.

— Олімпійські боги сильні. В Ієгови прихильників мало. Пробач, великий, за сміливість.

— Говори по суті.

— Демони збили темну хмару і правда зробилася непроглядною. Ворожбит порадив, щоб ти, мій лагідний пане, відвідав храм Вогню.

— Храм, збудований пророком, який славословив Господа і піднімав свій голос в ім’я найкращого порядку і Його шанування?

— Так, той храм. Служителі його безстрашні й незалежні. Нікого над собою, окрім Господа, не визнають. Навіть тебе. Помилуй, о великий, що необачно бовкнув.

— Досить. Зникни.

У храмі Вогню

Кінний супровід з’їхав з вузької дороги, брукованої круглим камінням. У правічному лісі коні, що йшли ступою, невдовзі зупинились. Опираючись на догідливо підставлене плече, Дарій повагом зійшов з колісниці. Двоє воїнів у вузьких полотняних каптанах відділилися від решти з наміром супроводжувати повелителя народів. Дарій наказав усім залишатися біля коней. Сам відійшов, пропускаючи слугу, що цупив на спині мішок із золотом — пожертву для богів. Коли зігнута постать зникла в гущавині, Дарій рушив лісовою стежкою.

Спочатку стежка вилася полого, але враз пішла вгору. Натреновані ноги царя царів легко долали підйом, а руки чіплялася за гілля розлогого ялівцю. Ось Дарій і на вершині гори.