Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 10

А царям передавали:

— Якщо ти стоїш, то не сідай. Якщо сидиш, зразу ж вставай. Перс захопив Фракію, полонив гетів. Захопить і твої стада. Спіши до білого шатра царя калліпідів, що проти північного вітру від Ольвії. Іданфірс запрошує царів на саміт.

Чому ж тоді царі віддалених земель прибули на саміт раніше тих, чиї стада паслися неподалік скіфських? Невже безпека рідної землі для них мало важить?

Кожному прибулому скіфи раділи, як улюбленому синові. Старики, вбрані в святкові каптани, тримали за поводи їхніх коней. Царі злазили з коней і ставали на червону доріжку, що вела поміж двох багать. Очищені від злих духів, заходили у біле розлоге шатро. Там їх приймали старші скіфи, а молодші догідливо підкладали замшеві подушки.

На вході у шатро прив’язаний до стовпа бичачий бурдюк із розчепіреними ногами. Сліпий раб невтомно орудує у ньому ложкою, мов веслом, збиваючи кобиляче молоко в міцну піну. Тут же без’язикі раби розливають напій у обкладені золотими пластинами чаші. За окликом старшого чашника піднесуть їх гостям, відповідно до чину та віку кожного.

Царі сидять півколом на вовняних килимах. Перед ними низькі столи на срібних ніжках. На стільницях тарелі зі смажениною — найкращими шматками баранини і конини. Поміж тарелями солоні й медові коржі, лимони, горіхи, сушений виноград, цибуля. Заповідали предки: спершу трапеза, а розмова тектиме сама собою.

— Чому страв не торкаєтесь? — питали господарі.

— Такий у нас звичай, — відповідали гості, ховаючи очі. — Треба знати того, з ким їси хліб-сіль. А ми один-одного не знаємо.

Так і сидять мовчки. Дивляться на присутніх і проганяють мух. Приємний запах баранячого лою, однак, нестерпно дражнить. Прибулі відвертаються від столу: не гоже бенкетувати в того, хто ще вчора був твоїм ворогом.

У кам’яній чаші, викладеній на землі, яскравою квіткою жевріло вугілля. Спиною до вогнища сидить Іданфірс — цар усіх скіфських царів. По праву руку владики (у ній символ влади — золотий топірець) Аріапіф, господар шатра. По ліву — Скопасіс з Таксакісом, перші царі серед скіфів. Нижче — князі. Серед них головний ратевода Скіфарб і перший радник Євстахій. До князів туляться наполохані греки.

Ревниве око сусідів запримітило, що під Іданфірсом не парчева подушка, а згорнуті килими. Знак того, що господар не вивищує себе перед гостями. Обличчя його привітне і спокійне. Проте уважне око недруга не проведеш: «Візія про нехитре око. Кожен рух завважує хитрий скіф’яра. Бач, бач, скосив очі… Придивляється… Яким кроком зайшов прибулий, чи низько йому вклонився, вітаючись, як глянув на сусіда, коли всідався… Усе бачить старий шуліка, все мотає на білий вус».

— Чого зібрали? Кажіть, що надумали сказати, бо треба завидна прибути до своєї хати, — подав голос Невр, вертлявий, зі скуйовдженим волоссям на голові та щоках чоловік.

— Годі паритись! Починайте, — луною озвалися сердиті голоси.

Жоден мускул не сіпнувся на закам’янілому обличчі Іданфірса. Доброзичливим голосом відкрив збори: