Читать «Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна» онлайн - страница 2
Лідія Гулько
Шовкові брови Дарія зійшлися під низько опущеною тіарою. Видовженим обличчям пробігла тінь задуми, а тупі, з фарбованими нігтями пальці танцювали дощечкою билець. Хлопчик відразу насупився, його пальчики вибивали стукіт на кам’яних підлокітниках. Мавпування малого не викликало в присутніх ні подиву, ні сміху. Всі знали: сини царя царів повинні бувати на засіданнях перших осіб держави. Хай змалечку вчаться керувати державою.
Пальці, обтяжені масивними перснями, обірвали нервовий танок. Смоляні, блискучі очі царя царів проникливо дивилися на васалів. А ті принишкли і, затамувавши подих, тупилися в жовто-зелені узори на колінах. Хлопчик старанно скопіював батькові жести і погляд.
Зметнувся золотий жезл і стукнув у мармурову підлогу. В густій від напруження тиші владно звучало:
— Я — Дарій, перс, син Гістаспа, Ахеменід, арій, цар персів і всього материка, муж найрозумніший і найпрекрасніший із усіх людей, скликав вас, перших мужів держави, на Священну раду з метою оприлюднити своє рішення. Почуйте мене всі. Від сьогодні Мідо-Перська імперія перебуває в стані війни з північними народами.
Дарій витримав значливу паузу. У затаєній тиші продовжив:
— Бог Ягве через своїх пророків заповідав нам підкорити північні народи та племена і навернути їх у одну з нами віру. Я переповнений рішучості виконати заповіт пророків. Моїм найпершим бажання є торжество справедливості на землі. Тільки тоді наступить на континентах справедливість, коли язичники схилять переді мною голови. Мої хоробрі, мудрі товариші, надійшов час помсти. Помсти за образу столітньої давності. Віднині свій караючий меч я спрямовую на північні народи.
«Що значить «образа столітньої давності»? — розмірковували перші. — Вай, вай, то сталося так давно. І так багато ворогів прокотилося землями імперії.»
Псталпс випнув груди колесом, а рукою оперся об металевий, золотом окутий пояс. Проводир військ говорив, ніби вергав у горах каміння. Мова його переконлива, сильна.
— Як пара і дим передують вогневі, так кровопролиття провокують образи. Великий Дарій запросив нас у старовинний замок мідійських царів. Цар царів бажав оживити нашу забудькувату пам’ять. Згадаймо, шановні, час, коли найміцнішим царством в Азії було Мідійське. Тоді Ассирія, Єлам, Урарту поступалися у всьому Мідії. Однак Аскуцай, напівдикий народ, порушив цей порядок і заклав камінь несправедливості. Його наступник привів доярів кобил у Верхню Азію з жорстокими ватажками Протодієм і Мадієм. Як всеїдна сарана, кочівники нападали на мирних жителів. Залишали після себе трупи, руїни і випалені поля. Лише через двадцять вісім років цар Кіаксар, згуртувавши мідійські племена, відкинув ворога. Господарі зайшли у палац, що в Екбатанах. Який жах! Палац царя ворог дощенту спустошив. Навіть зірвав зі стін золоті та срібні бляхи. Також із колон і карнизів, якими ті були обкладені. Кочівники, що прийшли з півночі, ще довго грабували хліборобів. Здавалося, позбутись їх неможливо. Тоді Кіаксар пішов на хитрість. Цар запросив ватажків ворога на бенкет… Вино там лилося, мов із фонтану. Скіфа приємно дивували барви вина і аромат. Пив вино, як звик, нерозведеним. Коли до втрати свідомості сп’янів, то Кіаксар подав воїнам знак. Мідійці оголили мечі, блискавично ними працювали. О, без верховодів Скіф притих. Деякі служили охоронцями при дворі Кіаксара. Решта пішла в Припонтійські степи. Вельможі, доблесні воїни! Прислухайтесь. До нас взивають нетлінні кістки пращурів. Вони кличуть помститися кревним ворогам. Вимагають повернути на батьківщину з півночі святині.