Читать «Полум"я в лабораторії №1» онлайн - страница 8

Ультразвукове зварювання металів принесе також велику вигоду. При такому способі зварювання сконцентрована висока температура не впливатиме на місце зварювання, воно буде вільним від шкідливої теплової напруги. Тріщин і надломів біля звареного місця зовсім не буде. Для металообробних верстатів не потрібні будуть коштовні мінерали, з допомогою яких обробляють деталі тепер. Для прикладу скажу, що фрези та різці ми зможемо тоді виготовляти з нашого нового штучного матеріалу, твердого, як скло. Так само і прокатні стани, на їх будові ми заощадимо багато високоякісної сталі. На кожному верстаті буде встановлено ультразвуковий випромінювач, який пом’якшуватиме те місце, що його треба обробити…

Кінець промови професора Веге викликав бурхливі оплески присутніх. До сьогоднішнього дня тільки невелика кількість вчених знала про досягнення в галузі холодного плавлення металів. Останнім говорив доктор. Гартунг. Після свого виступу він запросив присутніх у лабораторію, щоб показати їм кілька дослідів.

Надзвичайно зацікавлені представники уряду та інші гості зайшли в ясно освітлену лабораторію. У приміщенні було видно, як удень, незважаючи на те, що широкі вікна щільно закривали стальні віконниці. Люди здивовано роздивлялися навколо, шукаючи джерело світла.

Професор Веге пояснив, що тут штучне, так зване “холодне” освітлення. Стеля і стіни фосфоресціювали. Один з журналістів доторкнувся до схожої на скло поверхні стіни.

— А з чого складається ця світна речовина? — поцікавився він. — Вона що, акумулює денне світло?

Інженер Тале, який стояв поруч, заперечливо похитав головою.

— Ні, тут ви маєте справу із складною хімічною сполукою. Вона робить видимим інфрачервоне теплове проміння — в звичайних умовах, як вам відомо, його не можна бачити. Калориферні труби прокладені не під штукатуркою на стінах, а проведені вздовж підлоги біля стін. Як відомо, тепле повітря піднімається вгору. Хімічна сполука вбирає певну кількість тепла і перетворює його на світло.

Доктор Гартунг почав щось робити біля ультразвукового генератора. Апарат стояв на чотирьох товстих білих ізоляторах і був увесь закритий футляром. З футляра стримів еластичний шланг, на кінці якого висіла шайба завбільшки з тарілку.

Професор Веге присунув пластмасовий столик з круглим заглибленням посередині і поклав туди кусок стальної пружини. Гості розташувалися біля генератора півколом, щоб усім було добре видно, як проходитиме дослід.

— Вмикайте! — гукнув доктор Гартунг.

Інженер Тале повернув важіль на дошці управління вгору. Засвітилися сигнальні лампи, увімкнулись вимірювачі, які показали, що струм має величезну напругу. Високий вібруючий звук сповнив кімнату. За захисними ґратами засвітилися трубки. Голосно клацнувши, увімкнулися два реле. Тридцять пар очей, не відриваючись ні на мить, дивилися на кусок сталі в круглому заглибленні стола. Через кілька секунд засвітилося повітря навколо звуковипромінювача. Велика шайба стала схожою на маленьке сонце, що сяяло зеленкуватим світлом. Світло періодично спалахувало ясніше, і в ньому тріпотіли, наче блискавки, блідочервоні стрічки. В кімнаті поширювався сильний запах озону. Кусок сталі поступово плавився, перетворювався в рідину, яка нарешті почала кипіти.