Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 72

Частиною мілітарної системи ВКЛ була військова служба міщан державних («господарських») міст. Вони повинні були виставляти під час воєн ополчення, слідкувати за станом укріплень тощо. Не була в цьому винятком і Україна, в якій налічувалося не менш як 150 міст. Щоправда, військова повинність міст на зламі ХV — ХVІ ст. зазнала суттєвих змін: містам, що розташовані у внутрішніх районах держави й віддалені від театрів воєнних дій, поступово заміняли воєнну службу грошовою виплатою. На українських землях цей процес мав місце на Волині. Відносна віддаленість від кордону, прикриття з півдня Східним Поділлям, сприятливі природні умови (ліси, болота) й численна шляхта, яка брала на себе основний тягар військової служби, поступово відсували волинські міста від прямої участі їхніх міщан у воєнних діях. Але їм не могли повністю скасувати військову повинність, оскільки вона диктувалася політичними реаліями. Хоча малі татарські напади й обмежувалися Поділлям, походи головних сил кочовиків завжди досягали Волині, як у 1516, 1518, 1519, 1524, 1526–1527 рр. Окрім небезпеки зовні, внутрішні війни між шляхтою теж примушували міщанство бути на сторожі й тримати зброю напоготові. За люстраціями українських міст, судовими вироками й земельними пожалуваннями середини ХVІ ст. видно, що офіційна військова служба волинських міщан зводилася до оборони міських і замкових укріплень, неофіційно ж вони брали участь у домашніх війнах місцевих феодалів, а значить, залишалися, хоча й меншою мірою, ніж у ХV — на початку ХVІ ст., серйозним військовим резервом Волині.

Справи на Київщині та Поділлі були дещо іншими. Ці території, будучи фактично передовим форпостом у напрямку Степу, завжди приймали на себе перший удар кочовиків. Це, відповідно, наклало відбиток на воєнний обов’язок міщан, який вони несли нарівні зі шляхтою і який полягав у переслідуванні ворога, сторожовій службі та ремонтуванні укріплень.