Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 36

Древкова зброя (списи та дротики), а також лук і стріли відігравали другорядну роль. Фаза дистанційного бою з використанням метальної зброї у тактиці германців була максимально короткою. Вони намагалися якнайшвидше зблизитися з ворогом та вступити у ближній бій. При цьому списи застосовувалися здебільшого лише за першого зіткнення з лінією супротивника, а далі в хід йшли мечі та сокири. Ставка саме на натиск та індивідуальну вправність кожного бійця часто-густо відігравала негативну роль, лінійна піхота в регулярному строю ефективно протистояла германському натиску навіть за кількісної переваги атакувальників. Щоправда, щойно регулярний стрій ламався, германці отримували перевагу, адже кожен боєць впевнено діяв на власний розсуд відповідно до ситуації.

Дослідники вважають, що тактична схема германців на полі битви відповідала соціальній структурі їхнього суспільства. Нижчою тактичною ланкою був рід, очолюваний найдосвідченішим з чоловіків. Роди, що формували плем’я, створювали крупніші тактичні одиниці, керовані племінними вождями. Із формуванням постійних дружин з’явився ще один різновид «підрозділів», що можна назвати «ударними групами». Дружинні формування, здебільшого вершницькі, діяли самостійно. Відповідність організаційної структури війська структурі суспільства мала цілу низку переваг. Родичі природно захищали «своїх» та допомагали одне одному в ході битві, авторитет старійшин та вождів позитивно позначався на керованості окремих підрозділів.

Розсипний стрій германців являв собою, на думку античних спостерігачів, суцільний безлад. Однак зазначена щойно тактична структурованість війська германців дозволяє припускати, що вони вишикувалися по родах та племенах. При цьому кожен рід утворював клин, на вістрі котрого перебували найбільш завзяті та найкраще екіпіровані вояки, а решта формувала «другий ешелон», що створював додатковий тиск на лінію супротивника. Ця схема повторювалася й у крупнішому масштабі: на вістрі атаки війська в цілому знаходилися «ударні групи» з професійних вояків-дружинників, а решта народу-війська мала розвивати успіх атакувальних дій цих «ударних підрозділів».

Не надто певними є відомості щодо ведення германцями облогових війн. На початку нової ери фортифікаційні споруди становили чималу перешкоду для германських загонів. Однак уже від ІІІ ст. н. е. у джерелах раз по разу з’являються повідомлення, що те чи інше германське плем’я не тільки спромоглося прорвати систему лімесних укріплень, а й взяло штурмом якийсь-то фортифікований осередок. Слід думати, що давався взнаки досвід служби чималої кількості вояків-германців у римському війську, де вони мали змогу познайомитися з незвичною для себе складовою військової сфери зсередини.