Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 35

Античні письменники характеризують германців як вправних безстрашних вояків, щоправда, не надто стійких. При цьому підкреслюють, що германці б’ються чи не виключно у пішому строю. Однак германці мали й кавалеристів, загони котрих складалися здебільшого з представників елітних прошарків суспільства. Зокрема, загін вершників-охоронців, набраний саме з германців, був іще у почті Юлія Цезаря. Варто зазначити, що порівняно з «природними вершниками», кочовиками, германці почувалися верхи менш упевнено. Тож ця незграбність компенсувалася технічними засобами, що полегшували керування конем. Зокрема, доволі показовим є широке розповсюдження незадовго до початку нової ери саме у германському середовищі шпор.

Шпори є відносно давнім суто європейським винаходом, однак в археологічних комплексах другої половини І тис. до н. е. вони трапляються в одиничних випадках і лише від останнього століття до нової ери кількість знахідок шпор невпинно зростає. Ця обставина побіжно свідчить про посилення ролі кавалерії у війську європейських варварів, насамперед германців. Тактика кінного бою германців передбачала безпосередній контакт із супротивником, головною зброєю германських кавалеристів були довгі мечі. За такого способу ведення бою керованість коня була запорукою ефективності вершника, тому широке використання шпор вершниками-германцями є цілком логічним.

Ближній бій, за якого головною наступальною зброєю були мечі та сокири, був основним прийомом малої тактики не лише кавалеристів, а й піхотинців. При цьому успіх забезпечувався насамперед індивідуальними діями кожного бійця, а головну роль відігравала вправність його як фехтувальника. Важливість клинків зайвий раз підкреслює, що у комплекті індивідуального озброєння довгий двосічний меч нерідко доповнювали відносно коротким (до 50 см) односічним клинком. Такі клинки у сучасній літературі без особливих застережень називають терміном скандинавського походження — скрамасакси.

Античні письменники зазначають як чи не обов’язкову складову озброєння германських воїнів щити. Це достатньою мірою підтверджують археологічні знахідки. Германські щити кінця І тис. до н. е. — першої половини І тис. н. е. можна назвати «щитами фехтувальників». Вони відносно невеликі у діаметрі, конструктивно передбачають здебільшого кулачний хват, часто-густо мають умбони конічної форми або ж із шипом, що дозволяло використовувати щит не лише для захисту, а й як зброю ударної дії. Відповідають дійсності й ремарки античних письменників щодо непритаманності германцям обладунків. Знахідки шоломів та елементів іншого захисного спорядження в колі германських старожитностей є відносно нечисленними, вони є радше маркерами елітного військового прошарку. Щоправда, слід зазначити тенденцію до збільшення кількості таких знахідок чим ближче до межі античності та Середньовіччя.