Читать «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення» онлайн - страница 27

Набуття бойових навичок як юнаками, так і дівчатами було процесом природнім. Вправна їзда верхи складала життєву необхідність для мобільних номадів, тож прищеплювалася змалечку. Володіння зброєю було щоденною потребою, адже постійно існувала загроза для основного майна кочовиків, худоби (здійснити угон гурту спроможна навіть невеличка група недружньо налаштованих сусідів). Остання обставина визначала не тільки необхідність тотальної військової підготовки з повною гендерною рівністю (ситуативно більша частина чоловіків-воїнів могла бути у набігу, тож захист власного майна покладали на плечі здебільшого слабкої статі). Наочною необхідністю було існування відпрацьованих мобілізаційних схем, що дозволяли максимально швидко реагувати на ворожі зазіхання. Таким чином, визначення «суворі та одвіку войовничі», «вправні воїни», «ворог, сильний конем та стрілою, що летить», якими рясніють описи сарматів античними авторами, були не літературними штампами, а здебільшого відповідали дійсності. Рівень мілітаризації номадичних суспільств, зокрема сарматського, був надзвичайно високим, а стан народу-війська в сучасних термінах можна беззастережно визначати як постійну бойову готовність.

Основу сарматського війська складала легка кавалерія, кінні стрільці, головною зброєю котрих були лук та стріли. Найбільш поширеним різновидом луку в сарматів був так званий скіфський, однак, на відміну від скіфів, сармати здебільшого використовували стріли не з бронзовими, а із залізними наконечниками. Трилопатеві ковані втульчасті (для раннього етапу) та черешкові (для середнього та пізнього) сарматські наконечники мали близьку до бронзових скіфських вагу, себто відстань пострілу та сила удару оздоблених такими наконечниками стріл були приблизно однаковими. Утім, більша твердість заліза та можливість кращого заточування помітно збільшували проникаючу здатність сарматських снарядів.

Поруч зі скіфськими луками у сарматському середовищі від зламу тисячоліть зустрічаються одиничні зразки луків гунського типу. Гунський лук, як і скіфський, клеїли з кількох шарів деревини, крім того, його підсилювали кістяними або роговими накладками на кінцях кібіті та у перехваті, місці утримання зброї стрільцем. Ця композитна конструкція значно посилювала пружність луку, а отже його потужність, що забезпечувало значне збільшення дистанції ефективної стрільби. Наконечники стріл для таких луків помітно більші, тож стріли гунського луку мали вражаючий ефект, що значно перевищував аналогічні параметри скіфських луків (як з бронзовими або кістяними, так і з залізними наконечниками). Попри помітно кращі тактико-технічні характеристики, луки гунського типу не набули широкого поширення в сарматів. Знахідки такої зброї в сарматських комплексах більшість фахівців розцінюють як прямий імпорт від східних сусідів сарматів. Так само рідкісними були в сарматів арбалети китайського походження, використання котрих засвідчено поодинокими знахідками у сарматських могилах біметалічних арбалетних болтів (масивних бронзових наконечників, насаджених на довгі залізні черешки).