Читать «Подорож Голубої Стріли» онлайн - страница 2

Фея згорнула свою рахункову книгу і заходилася розпечатувати листи, які вона вибрала з поштової скриньки, повернувшися з нічної подорожі.

– Ось як! – буркнула вона. – Так і знала... Я розношу в таку негоду подарунки, марную своє здоров'я, а вони ще носом крутять. Бач, йому не до вподоби дерев'яна шабля, захотів пістоля! А чи знаєш ти, що пістоль коштує на тисячу лір більше? Гм... диви, а цьому заманулося літака! Та його ж батько якийсь нещасний швейцар помічника кур'єра одного службовця лотереї і на подарунки дав усього триста лір. А що я могла подарувати хлопцю на триста лір?

Фея жбурнула листами в скриньку, скинула окуляри й гукнула:

– Терезо, ромашка закипіла?

– Зараз несу! Несу, синьйоро баронесо!

І стара служниця увійшла до кімнати, несучи в руках склянку з окропом.

– Ти капнула сюди рому?

– Я влила аж дві ложки!

– Нащо так багато, вистачило б і півтори. Тепер розумію, чому в пляшці скоро дно буде видно. А купили повну-повнісіньку тільки чотири роки тому!

Ковтаючи окріп, мов холодну воду (а так роблять усі старі панії, які, до речі, вважають, що й ми з вами спроможні пити окріп), Фея никала по своєму малесенькому царстві. Вона зазирала в кожен куточок, нишпорила в кожному закамарку крамниці та кухні, навіть під сходами, що йшли на горішній поверх, де була її спальня. Темна крамниця здалась їй пусткою: спорожнілі вітрини були затулені знадвору залізними шторами; на полицях валялися тільки порожні коробки з-під іграшок та обгортковий папір. Двері, через які вносили іграшки з двору, були на засуві.

– Знайди-но ключа від комори і візьми свічку, – звеліла Фея, – треба занести сюди нові іграшки.

– Невже ви, синьйоро баронесо, будете працювати і на ваше свято?

– А хіба на свято не треба їсти? – озвалася Фея.

– Та сьогодні ж ніхто не прийде купувати подарунків. Адже новорічна ніч, Ніч Феї, вже минула...

– Либонь, так, але до наступної новорічної ночі залишилося всього триста шістдесят п'ять днів...

Мабуть, доречно буде вам сказати (бо ви навряд чи знаєте це), що Феїна крамниця іграшок була відчинена цілий рік. У вітринах ніколи не гасло яскраве світло, тому дітлахи мали досить часу, щоб придивитися і вибрати ту чи іншу іграшку, а батьки за цілий рік, в свою чергу, могли також якось на ту іграшку стягтися. І ще ж (на Феїне щастя) щодня в когось бувають іменини. А яка дитина в свій день народження не чекає подарунка? Тепер ви знаєте, що робить стара Фея від 1 січня аж до 31 грудня кожного року? Сидить у своїй крамниці, причаївшись за вітриною, та вичікує покупців, а надто – цікавих дітей. З їхнього виразу обличчя вона зразу догадується, сподобалася їм іграшка чи ні. І коли якась цяцька дітям не сподобається, Фея негайно поставить на її місце іншу.

Принаймні так було, мої любі, як я ще був малим. А тепер хтозна, чи є ще у Феї та крамничка, де у вітринах повнісінько заводних поїздів, ляльок, собачок, рушниць, червоношкірих індіанців, пістолів? Я ще добре пам'ятаю ту крамничку Феї. Скільки я вистоював там, притиснувшись носом до шибки вітрини й перераховуючи іграшки! Та щоб перерахувати їх усі, треба було мати багато часу, а в мене його було обмаль, бо мама наказувала не баритися з молоком. Так я жодного разу й не перерахував їх...