Читать «Пастка-22» онлайн - страница 80
Джозеф Геллер
— Їсти мені.
Замість їсти капрал Снарк подав майору ...де Коверлі на підпис присягу на вірність. Майор...де Коверлі відкинув її з величним невдоволенням, щойно зрозумів, що йому підсунули; його здорове око люто спалахнуло сліпучою зневагою, а масивне, пооране зморшками обличчя потемніло від гніву, мов гірська гроза.
— Їсти мені, я сказав, — голосно звелів він рішучим тоном, що, мов удари далекого грому, загрозливо прокотився мовчазним наметом.
Капрал Снарк зблід і затремтів. Він благально глянув на Майла, сподіваючись на підтримку. Кілька жахливих хвилин не чути було ані звуку. Тоді Майло кивнув.
— Дати йому їсти, — сказав він.
Капрал Снарк почав давати майору ...де Коверлі їсти. Майор ...де Коверлі розвернувся від прилавка з повною тацею і застиг на місці. Його погляд зупинився на групках офіцерів, що зорили на нього у мовчазному благанні, і з праведним войовничим запалом він крикнув:
— Їсти кожному!
— Їсти кожному! — відлунив Майло з радісним полегшенням, і так завершився Славетний похід за присягу на вірність.
Капітана Блека глибоко вразив такий віроломний удар у спину від високопоставленої особи, на чию підтримку він так сподівався. Майор ...де Коверлі підвів його.
— О, це мене анітрохи не бентежить, — відповідав він радісно кожному, хто заходив до нього висловити співчуття. — Ми своє завдання виконали. Нашою метою було налякати всіх тих, кого ми не любимо, і показати людям, який небезпечний майор Майор, і нам це, звісно, вдалося. Ми б усе одно не дозволили йому підписати присягу на вірність, тому насправді немає значення, отримали ми його підпис чи ні.
Споглядаючи, як усі, кого він не любив в ескадрильї, знову перелякані жахливою, нескінченною Величезною облогою Болоньї, капітан Блек з ностальгією згадував про давні добрі часи його Славетного походу за присягу на вірність, коли він був реально впливовим чоловіком і коли навіть великі цабе типу Майла Майндербайндера, Дока Деніки і Пілчарда з Реном тремтіли на його появу та плазували біля його ніг. Аби довести новачкам, що він дійсно колись був впливовим чоловіком, він зберігав лист подяки за підписом полковника Каткарта.
Насправді не капітан Блек, а сержант Найт спровокував грандіозну паніку через Болонью: щойно дізнавшись, куди їх відсилають, він мовчки зіскочив з вантажівки й побіг по два запасні бронежилети, що стало поштовхом для похмурої процесії назад до парашутного намету, яка зрештою переросла в нестримну навалу, аж поки не змели останній бронежилет.
— Гей, що діється? — нервово спитав Малий Семпсон. — Хіба в Болоньї аж так гаряче?
Нейтлі, що, мов у трансі, сидів на підлозі кузова, тримав своє засмучене молоде лице в долонях і нічого йому не відповів.
Усе почалося з сержанта Найта і низки виснажливих відстрочок, бо ще того першого ранку, коли вони розсідалися по своїх літаках, примчав джип з повідомленням, що в Болоньї дощить і виліт відкладається. Поки вертались до ескадрильї, на Піанозі також пішов дощ, і до самого вечора вони тупо споглядали лінію фронту на карті, стоячи під брезентовим навісом біля розвідвідділу, і напівсонно розмірковували над тим фактом, що виходу в них немає. Яскравим доказом була вузенька червона стрічка, пришпилена кнопками впоперек материка: сухопутні війська в Італії застрягли за сорок дві нездоланні милі на південь від цілі й не мали анінайменших шансів вчасно захопити місто. Ніщо не могло врятувати людей на Піанозі від бойового вильоту на Болонью. Вони були в пастці.
