Читать «Пастка-22» онлайн - страница 48

Коли якась ескадрилья проходила повз трибуну, її оцінювали офіцери на чолі з бундючним полковником з пишними вусами. Найкращій ескадрильї кожного корпусу вручали нікому не потрібний жовтий вимпел на древку. Найкращій ескадрильї училища вручали червоний вимпел на довшому древку, з якого було ще менше користі, оскільки древко було важчим і тягати його за собою цілий тиждень, аж поки воно не переходило наступної неділі до нової ескадрильї, набридало. Ідея нагороджувати вимпелами видавалася Йосаріанові безглуздою. Ні грошей вони не давали, ні привілеїв. Подібно до олімпійських медалей і тенісних трофеїв, вони лише засвідчували, що їхній власник краще за інших зробив щось, що не дає нікому жодної користі.

Самі паради здавались йому не менш безглуздими. Йосаріан їх ненавидів. Паради були такими войовничими. Він ненавидів їхню музику і тупіт, ненавидів сам їхній вигляд і ненавидів те, що змушений був проти власної волі брати в них участь. Доля курсанта авіації була ненависною і без солдатської муштри під пекучим сонцем щонеділі по обіді. Доля курсанта авіації була ненависною, бо вже стало очевидним, що війна не закінчиться раніше, ніж завершиться його навчання. А це ж і була найперша причина, чому він пішов добровільно до училища. Призовник, скерований в авіаційне училище, він кілька тижнів чекав, доки його запишуть у якийсь клас, тижнями вчився на штурмана-бомбардира, далі ще кілька тижнів пішло на тренувальні польоти перед відправкою за океан. Тоді він не міг собі уявити, що війна триватиме так довго, адже Бог був на його боці, казали йому, а Бог, казали йому ще й таке, міг зробити все, що захоче. Але кінця-краю війни видно не було, а його навчання майже скінчилося.

Лейтенант Шайскопф відчайдушно прагнув відзначитися в парадах і до глибокої ночі просиджував за книжками, тоді як його дружина розніжено чекала на нього в ліжку, гортаючи улюблені місця Крафта-Ебінга. Лейтенант Шайскопф вивчав книжки зі стройової підготовки. Він орудував цілими коробками шоколадних солдатиків, аж поки ті не танули в його руках, а тоді вишиковував у шеренги по дванадцять пластикових ковбоїв, яких купив через пошту на вигадане ім’я і вдень тримав під замком, щоб ніхто не бачив. Анатомічні ескізи Леонардо виявилися незамінними. Одного вечора він відчув потребу в живій моделі і наказав дружині пройтися стройовим кроком по кімнаті.