Читать «Пастка-22» онлайн - страница 39
Джозеф Геллер
— Я щось не розумію, — протестував Йосаріан. — Док Деніка каже правду чи ні?
— Скільки він сказав?
— Сорок.
— Деніка казав правду, — зізнався колишній РПК Вінтерґрін. — Сорок вильотів достатньо, так вважають у штабі Двадцять сьомої армії.
Йосаріан тріумфував.
— То я можу їхати додому, так? У мене сорок вісім.
— Ні, не можеш, — заперечив йому колишній РПК Вінтерґрін. — Ти божевільний чи що?
— Чому ні?
— Пастка-22.
— Пастка-22? — ошелешено перепитав Йосаріан. — А до чого тут у біса Пастка-22?
— Пастка-22, — терпляче пояснив Док Деніка, коли Голодний Джо доправив Йосаріана назад на Піанозу, — говорить, що завжди слід робити те, що наказує тобі твій командир.
— Але штаб Двадцять сьомої армії постановив, що я можу їхати додому після сорока вильотів.
— Але він не постановив, що ти маєш їхати додому. А статут зобов’язує тебе виконувати кожен наказ. Ось де пастка. Навіть якби полковник порушував наказ штабу Двадцять сьомої армії, примушуючи тебе відлітати більше завдань, тобі все одно довелося б їх відлітати, інакше б ти порушував його наказ. І тоді штаб Двадцять сьомої армії накинувся б на тебе.
Йосаріан розчаровано опустив голову.
— Значить, мені справді треба зробити п’ятдесят вильотів? — простогнав він.
— П’ятдесят п’ять, — виправив його Док Деніка.
— Які п’ятдесят п’ять?
— Полковник хоче, щоб усі ви зробили п’ятдесят п’ять вильотів.
Почувши слова Дока Деніки, Голодний Джо зітхнув з полегшенням і вишкірив зуби. Йосаріан схопив Голодного Джо за карк і змусив негайно летіти з ним назад до колишнього РПК Вінтерґріна.
— А що б вони мені зробили, — нишком запитав він, — якби я відмовився літати?
— Мабуть, ми б тебе розстріляли, — відповів колишній РПК Вінтерґрін.
— Ми? — здивовано скрикнув Йосаріан. — Що ти маєш на увазі — ми? Відколи це ти на їхньому боці?
— Якщо тебе збираються пристрелити, то на якому боці, по-твоєму, мені бути? — відрізав йому колишній РПК Вінтерґрін.
Йосаріан наморщився. Полковник Каткарт знову підняв ставку.
Зазвичай першим пілотом Йосаріана був Маквот, той, що кожного ранку голився біля свого намету в крикливо-червоній, завжди чистій піжамі і був однією з тих дивних, іронічних, незбагненних істот, які оточували Йосаріана. Маквот був, певне, найбожевільніший з усіх вояків: перебуваючи при своєму розумі, він не мав нічого проти війни. Цей коротконогий, широкоплечий, усміхнений хлопчина постійно насвистував бадьорі шлягери і, граючи в блекджек чи покер, смачно ляскав картами при роздачі, що врешті-решт доводило Голодного Джо до сказу, і він починав несамовито репетувати, щоб Маквот перестав ляскати.
