Читать «Пастка-22» онлайн - страница 305

— Я зробив тобі боляче?

— Мені холодно, — скімлив Сноуден. — Мені холодно.

— Тихо, тихо, — мовив Йосаріан. — Тихо, тихо.

— Мені холодно. Мені холодно.

— Тихо, тихо. Тихо, тихо.

— Болить! — раптом жалібно зойкнув Сноуден і страдницьки поморщився.

Йосаріан знову гарячково покопирсався в аптечці, шукаючи морфій, але знайшов лиш записку від Майла і пляшечку з таблетками аспірину. Він прокляв Майла і простяг Сноудену дві таблетки. Води він запропонувати не міг. Сноуден від аспірину відмовився, ледь помітно хитнувши головою. Обличчя мав бліде й безбарвне. Йосаріан зняв з нього шолом і опустив голову на підлогу.

— Мені холодно, — стогнав Сноуден з напівзаплющеними очима. — Мені холодно.

Краї його губ починали синіти. Йосаріан скам’янів. Він подумав, чи не висмикнути витяжний трос парашута і вкрити Сноудена складками нейлону. У літаку було дуже тепло. Несподівано підвівши очі, Сноуден усміхнувся до нього вимученою, згідливою посмішкою і ледь повернув стегно, щоб той міг посипати рану сульфаніламідом. З поновленою впевненістю та оптимізмом Йосаріан узявся до роботи. Літак провалився в повітряну яму, і Йосаріан, здригнувшись, пригадав, що залишив свій власний парашут у носовій частині. На те не було ніякої ради. Він сипав пакетик за пакетиком білого кристалічного порошку в закривавлену овальну рану, аж поки не стало видно нічого червоного, а тоді глибоко, стривожено вдихнув і, зціпивши зуби, голою рукою торкнувся підсохлих клаптів розірваної плоті, щоб запхнути їх досередини. Він швидко накрив цілу рану великим ватним тампоном і відсмикнув руку. Нервово всміхнувся сам до себе, коли це коротке випробування скінчилось. Реальний дотик до змертвілої плоті виявився не таким уже й відразливим, як він того чекав, і він навіть став погладжувати рану пальцями ще і ще раз, щоб переконатись у своїй відвазі.

Далі він почав перев’язувати вату марлевим бинтом. Накладаючи другий виток пов’язки на стегно Сноудена, Йосаріан помітив на внутрішній стороні невеличку дірку, крізь яку зайшов осколок снаряда, круглу зморщену ранку, завбільшки з дрібну монету, з посинілими краями і чорним ядром, де запеклася кров. Він посипав сульфаніламідом і цю ранку і продовжував накручувати бинт довкола стегна, аж поки тампон не закріпився надійно. Потім обрізав бинт ножицями, розкраяв кінець уздовж на дві смужки і зав'язав, обхопивши стегно, в акуратний прямий вузол. Пов’язка, безперечно, вдалася, він з гордістю присів навпочіпки, витираючи спітніле чоло, і привітно всміхнувся до Сноудена.