Читать «Пастка-22» онлайн - страница 24

У полковника Карґіла з'явилася наступна ідея.

— Мабуть, треба зателефонувати у штаб Двадцять сьомої повітряної армії, може, вони щось знають. Там є писар на ім’я Вінтерґрін, якого я добре знаю. То він мені підказав, що наша проза надто багатослівна.

Колишній РПК Вінтерґрін відповів Каргілові, що жодних відомостей про Т. С. Еліота в штабі Двадцять сьомої повітряної армії немає.

— Ну, а як нині наша проза? — вирішив заодно розпитатися полковник Карґіл. — Хіба не покращилась?

— Усе ще надто багатослівна, — відповів колишній РПК Вінтерґрін.

— Мене не здивує, якщо за всім цим стоїть генерал Дрідл, — нарешті зізнався генерал Пекем. — Пригадуєш, що він зробив з тим полігоном для стендової стрільби?

Генерал Дрідл відкрив навстіж приватне стрільбище полковника Каткарта для всіх полкових офіцерів та рядових у бойовому статусі. Генерал Дрідл хотів, щоб його люди проводили стільки часу на полігоні для стрільби по тарілках, скільки дозволяло оснащення і розклад польотів. Стріляння по тарілочках вісім годин на місяць було для них чудовим навчанням. Вони вчилися стріляти по тарілочках.

Данбар завзято стріляв по тарілочках, тому що ненавидів кожну мить цього заняття, і час минав дуже поволі. Він підрахував, що одну-єдину годину на плацу для стрільби по тарілочках з такими людьми, як Гавермеєр і Еплбі, можна прирівняти до сімнадцяти років, помножених на одинадцять.

— Думаю, ти псих, — так зреагував Клевінджер на Данбарове відкриття.

— Кому яке діло? — відповів Данбар.

— Я серйозно, — наполягав Клевінджер.

— А кого це хвилює? — відповів Данбар.

— Мене хвилює. Я навіть можу припустити, що життя буде здаватися довшим...

— ...буде довшим, коли...

— ...буде довшим... Буде довшим? Гаразд, буде довшим, коли його наповнити нудьгою і стражданнями, бо...

— Уявляєш, як швидко? — зненацька мовив Данбар.

— Га?

— Вони минають, — пояснив Данбар.

— Роки.

— Роки?

— Роки, — повторив Данбар. — Роки, роки, роки.

— Клевінджере, відчепися від Данбара, — втрутився Йосаріан. — Ти хоч розумієш, скільки це йому коштує?

— Все гаразд, — мовив Данбар великодушно. — У мене в запасі кілька десятиліть. А ти знаєш, скільки часу проходить, коли минає рік?

— І ти також стули пельку, — Йосаріан присік Орра, який почав хихикати.

— Я просто подумав про ту дівчину, — сказав Орр. — Дівчину з Сицилії. Ту лису дівчину на Сицилії.

— Краще стули пельку, — застеріг його Йосаріан.

— Це ти винен, — сказав Данбар Йосаріанові. — Нехай би собі похихикав, якщо йому хочеться. Це краще, ніж коли він балакає.

— Ну добре. Хихикай, якщо тобі хочеться.

— Знаєш, скільки часу проходить, коли минає рік? — повторив Данбар до Клевінджера. — Ось стільки, — він клацнув пальцями. — Секунду тому ти вступав до універу, сповнений свіжих сил. А сьогодні ти вже старий.

— Старий? — здивувався Клевінджер. — Ти про що?

— Старий.

— Я не старий.

— Ти на волосину від смерті щоразу, коли йдеш на завдання. Хіба можна бути ще старішим у твоєму віці? Півхвилини тому ти переходив у десятий клас і розстебнутий ліфчик видавався тобі вершиною блаженства. Лише чверть секунди до того ти був хлопчиком і десять тижнів літніх канікул тривали сотні тисяч років, та все одно закінчувались надто швидко. Фіть! Роки пролітають зі швидкістю ракети. А як ще в біса можна сповільнити час?