Читать «Пастка-22» онлайн - страница 170
Джозеф Геллер
— Але, — вигукнув Нейтлі, не вірячи своїм вухам, — ви перебіжчик! Пристосуванець! Ви — флюгер на даху! Безсоромний, безпринципний опортуніст!
— Мені сто сім років, — чемно нагадав йому старий.
— У вас немає ніяких переконань?
— Звісно, що немає.
— Ніякої моралі?
— Ох, я дуже моральна людина, — запевнив його старий мерзотник з удаваною серйозністю, погладжуючи голе стегно пишногрудої чорнявки з милими ямочками, що спокусливо вмостилася на другому бильці крісла. Він саркастично вишкірився до Нейтлі, сидячи у своїй самовдоволеній та убогій величі поміж голими дівчатами, владно поклавши на обох свої руки.
— Я в це не вірю, — ображено зауважив Нейтлі, вперто намагаючись не помічати, як він пестить дівчат. — Я просто в це не вірю.
— Але це чиста правда. Коли німці входили до міста, я танцював на вулиці, мов юна балерина, і горлав «Хайль Гітлер!» аж до хрипоти. Я навіть махав нацистським прапорцем, якого вихопив в однієї гарної дівчинки, поки її мама відвернулась. Коли німці покинули місто, я помчав зустрічати американців з пляшкою відмінного бренді і кошиком квітів. Бренді, звичайно, було для мене самого, а квіти — щоб закидати ними наших визволителів. У першій машині їхав набундючений і напринджений сивий майор, і я влучив йому червоною трояндою просто в око. Чудовий кидок! Бачили б ви тільки, як він скривився.
Нейтлі роззявив рота від здивування і зірвався на рівні ноги, кров відхлинула від щік.
— Майор ...де Коверлі! — скрикнув він.
— Ви його знаєте? — вдоволено спитав старий. — Який щасливий збіг обставин!
Приголомшений Нейтлі навіть не почув його.
— То це ви поранили майора ...де Коверлі! — вигукнув він, захлинаючись від обурення. — Як ви могли таке вчинити?
Капосний старий залишався незворушним.
— Краще спитайте, як я міг стриматися. Бачили б ви того пихатого старого бовдура, що сидів у машині з таким суворим виглядом, немовби він сам Всевишній, з такою величезною, нерухомою головою і дурною, врочистою пикою. Це була така спокуслива мішень! От я й уліпив йому в саме око трояндою сорту «американська красуня». Мені здалося, що вона пасувала б найкраще. Як гадаєте?
— Те, що ви зробили, — це жахливо! — напався на нього Нейтлі з докором. — Це підлий злочин! Майор ...де Коверлі — начальник штабу нашої ескадрильї!
— Справді? — глумливо перепитав невиправний старий, з удаваним каяттям узявшись за гостре підборіддя. — В такому разі мусите віддати мені належне за мою безсторонність. Коли до міста в'їжджали німці, я мало не проштрикнув на смерть одного дужого молодого обер-лейтенанта гілочкою едельвейса.
Нейтлі був нажаханий і приголомшений нездатністю старого мерзотника збагнути усю страхітливість свого злочину.
— Невже ви не розумієте, що ви накоїли? — шаленів він. — Майор ...де Коверлі — благородна і прекрасна людина, і всі від нього у захваті.
— Він старий безмозкий дурень, який не має жодного права поводитись, ніби він молодий безмозкий дурень. А де він зараз? Помер?
Нейтлі відповів тихо і з побожним острахом:
— Ніхто не знає. Здається, він пропав.