Читать «Пастка-22» онлайн - страница 165
Джозеф Геллер
— Зараз ви з Орром мусите завантажити банани в літак, — пояснив він. — Мені сказали, що слід остерігатися павуків у тих в’язках.
— Майле, не можна почекати до ранку? — благав Йосаріан. — Я мушу трохи поспати.
— Вони дуже швидко дозрівають, — відповів Майло, — не можна гаяти ні хвилини. Ти тільки подумай, як усі в ескадрильї зрадіють, коли ми привеземо ці банани.
Але в ескадрильї не побачили жодного банана, тому що банани добре пішли на ринках Стамбула, а в Бейруті майже задарма віддавали насіння кмину, яке Майло, позбувшись бананів, перекинув до Бенгазі, і через шість днів, під кінець відпустки Орра, вони, ледь живі від перевтоми, пригналися на Піанозу з вантажем найкращих курячих яєць із Сицилії, хоча Майло запевняв, що яйця з Єгипту, і продав їх офіцерським їдальням лише по чотири центи за штуку, і через це всі командири полків, що належали до його синдикату, попросили його чимшвидше вирушати до Каїра і закупити ще більше недозрілих червоних бананів для продажу в Туреччині, щоб там купити насіння кмину, на яке був попиту Бенгазі. І кожен мав свій пай.
Єдиний чоловік в ескадрильї, котрому вдалося побачити Майлові червоні банани, був Аарфі, який прикупив дві штуки у свого впливового приятеля зі студентського братства, тепер квартирмейстера, коли ті дозріли і почали просочуватись звичними шляхами на італійський чорний ринок, і який опинився разом з Йосаріаном в офіцерській квартирі того вечора, коли Нейтлі після багатьох тижнів даремних скорботних пошуків нарешті знову знайшов свою повію і заманив її до квартири разом з двома подружками, пообіцявши кожній по тридцять доларів.
— По тридцять кожній? — неквапом зауважив Аарфі з виглядом невдоволеного знавця, скептично поплескавши та помацавши кожну з трьох рослих дівчат. — Тридцять доларів — Задорого за таких дівок. Крім того, я ще ніколи в житті за це не платив.
— Я і не прошу тебе платити, — поспішив запевнити його Нейтлі. — За всіх заплачу я. Просто заберіть до себе цих двох. Хлопці, хіба ви мене не виручите?
Аарфі самовдоволено хмикнув і похитав своєю круглою головою.
— Ніхто не буде платити за старого доброго Аарфі. Я сам можу дістати все, що захочу і коли захочу. Зараз у мене просто не той настрій.
— А чому б тобі не заплатити за всіх трьох, але двох вигнати? — запропонував Йосаріан.
— Бо моя розізлиться на мене, коли побачить, що я змусив її відпрацьовувати всі гроші, — відповів Нейтлі, стривожено глянувши на свою дівчину, яка зирила на нього сердито і щось мимрила собі під ніс. — Вона каже, що коли б я її справді любив, то відправив би її геть і переспав з котроюсь із цих двох.
— У мене є краща ідея, — похвалився Аарфі. — А якщо потримати усіх трьох до комендантської години і потім пригрозити, що якщо вони не віддадуть нам усі свої гроші, ми виженемо їх на вулицю, де їх арештують? Або скажемо, що просто викинемо їх через вікно.