Читать «Пастка-22» онлайн - страница 153

Коли майор Денбі розплакався, полковник Мудус, який до того мучився в нерішучості за чужими спинами, вже не міг більше стримуватись і несміливо приступив до генерала Дрідла з виглядом людини, що вирішила принести себе в жертву.

— Думаю, краще трохи зачекати, тату, — затинаючись, запропонував він. — Я не думаю, що ви можете його застрелити.

Його втручання розлютило генерала Дрідла.

— Хто сказав, що я не можу, чорт забирай? — задиристо гарикнув він таким громовим голосом, що здригнулась ціла будівля.

Полковник Мудус, зашарівшись від збентеження, нахилився до його вуха і щось зашепотів.

— Чому я не можу, чорт забирай? — заревів генерал Дрідл.

Полковник Мудус зашепотів знову.

— По-твоєму, я не можу розстріляти, кого я хочу? — спитав генерал Дрідл з безкомпромісним обуренням. Він зацікавлено нашорошив вуха, поки полковник Мудус шепотів далі. — Чи це правда? — допитливість пом'якшила його лють.

— Так, тату. Боюся, що так.

— Бачу, ти вважаєш себе з біса розумним, еге ж? — раптом накинувся генерал Дрідл на полковника Мудуса.

Полковник Мудус знову почервонів.

— Ні, тату, це не...

— Гаразд, відпустіть цього непокірного сучого сина, — буркнув генерал Дрідл, розлючено відвернувшись від зятя, і сварливо гарикнув шоферові та синоптикові полковника Каткарта: — Але виведіть його геть і більше сюди не пускайте. І вже закінчуємо цей клятий інструктаж, поки війна не скінчилась. Я ще ніколи не бачив такого безладу.

Полковник Каткарт безпорадно кивнув генералові Дрідлу і поспіхом дав знак лейтенантам випхати майора Денбі з будівлі. Проте після того як майора Денбі випхали, не було кому закінчувати інструктаж. Усі здивовано витріщались одне на одного, мов придурки. Бачачи, що нічого не рухається, генерал Дрідл побагровів від люті. Полковник Каткарт не знав, що робити. Він уже зібрався вголос застогнати, але на порятунок прийшов підполковник Корн, виступивши вперед і взявши справу в свої руки. Полковник Каткарт зітхнув з величезним, слізливим полегшенням, мало не захлинувшись від вдячності.

— А тепер звіримо наші годинники, — не гаючись, почав підполковник Корн енергійним, командирським тоном, кокетливо завернувши очі до генерала Дрідла. — Ми звіримо годинники з першого і тільки з першого разу, і якщо не вийде з першого разу, ми з генералом Дрідлом будемо вимагати пояснення, чому не вийшло. Все ясно? — Він знову стрельнув очима в бік генерала Дрідла, щоб упевнитися, чи його постріл зарахували. — Тепер поставте ваші годинники на дев’ять вісімнадцять.