Читать «Пастка-22» онлайн - страница 146

Таким чином два записи про капелана взаємно нейтралізувалися. Тоді поряд з «Феррара» і «Голий чоловіку строю (після Авіньйона)» він написав: Йосаріан!

Поряд з «Болонья (пересунута лінія фронту на карті)», «Харчове отруєння (під час Болоньї)» і «Стогони (епідемія під час інструктажу перед Авіньйоном)» він написав чітким, рішучим почерком:

?

Позначка «?» біля записів означала, що він хотів вияснити негайно, чи не відіграв Йосаріан у цих подіях якоїсь ролі.

Раптом рука його затремтіла, і далі писати він уже не зміг. Він із жахом зірвався на ноги, відчувши липкий піт на гладкому тілі, і кинувся до вікна ковтнути свіжого повітря. Погляд його впав на полігон для стрільби, і він сахнувся назад з розпачливим зойком, і його очі з шаленим, збудженим блиском заметались по кабінету, мовби там роїлися Йосаріани.

Ніхто його не любив. Генерал Дрідл ненавидів його, хоча генералові Пекему він подобався, однак певності в тому він не мав, адже полковник Карґіл, ад’ютант генерала Пекема, безперечно, мав свої власні амбітні плани і, можливо, очорнював його перед генералом Пекемом при кожній нагоді. Єдиний хороший полковник — це мертвий полковник, вирішив він, — за винятком його самого. Єдиний полковник, якому він довіряв, — це був полковник Мудус, але і той був під впливом свого тестя. Майло, звичайно, був одним із листків у вінку його слави, хоча той факт, що Майлові літаки розбомбили його власний авіаполк, напевне, був жахливою плямою на репутації, хоча Майло зрештою втихомирив усі протести, розкривши велетенську суму чистого прибутку, яку одержав синдикат завдяки цій угоді з ворогом, і переконавши всіх, що бомбардування власних людей і літаків було насправді гідною похвали і прибутковою операцією на користь приватного підприємництва. Полковник не був до кінця упевнений щодо Майла через те, що інші полковники намагалися його переманити до себе, і полковник Каткарт усе ще мав у своєму полку цього паршивого Вождя Білого Вівсюга, котрий, як стверджував цей паршивий ледацюга капітан Блек, був єдиним дійсно відповідальним за пересування лінії фронту на карті під час Величезної облоги Болоньї. Полковникові Каткарту подобався Вождь Білий Вівсюг, бо Вождь Білий Вівсюг давав по носі цьому паршивому полковнику

Мудусу щоразу, як напивався, а той опинявся поруч. Полковнику Каткарту хотілося б, щоби Вождь Білий Вівсюг і підполковникові Корну давав у його жирну пику. Підполковник Корн — паршивий самовпевнений нахаба. Хтось у штабі Двадцять сьомої повітряної армії мав на нього зуб і повертав усі його рапорти з єхидними коментарями, і підполковник Корн підкупив тамтешнього кмітливого писаря на ім’я Вінтерґрін, щоб з’ясувати, чия це робота. Втрата літака над Феррарою при повторному заході на ціль, мусив визнати він, не принесла йому нічого доброго, як і зникнення другого літака у хмарі, — а того він навіть не записав! Полковник щосили намагався пригадати, чи не зник Йосаріан разом з тим літаком у хмарі, але зрозумів, що Йосаріан не міг зникнути з тим літаком у хмарі, якщо він усе ще тут і розпускає стільки смороду через якісь паршиві додаткові п’ять вильотів.