Читать «Пастка-22» онлайн - страница 11
Джозеф Геллер
Товклися біля бару, товклися біля столу для гри в кості, товклися біля столу для пінг-понгу. Люди, яких Йосаріанові хотілося перестріляти, товклися біля бару, співаючи старі сентиментальні пісеньки, які нікому, крім нього, не набридали. Не маючи змоги перестріляти їх з кулемета, він гупнув каблуком по тенісному м’ячику, що підкотився до нього, відбившись від ракетки одного з гравців.
— Але ж той Йосаріан, — засміялися два офіцери, похитавши головами, і дістали інший м’ячик з коробки на полиці.
— Але ж той Йосаріан, — відповів їм Йосаріан.
— Йосаріане, — Нейтлі прошепотів з пересторогою.
— Тепер бачите, що я мав на увазі? — мовив Клевінджер.
Офіцери знову засміялися, почувши, як Йосаріан передражнює їх.
— Але ж той Йосаріан, — сказали вони голосніше.
— Але ж той Йосаріан, — відлунив Йосаріан.
— Йосаріане, благаю, — попросив Нейтлі.
— Тепер бачите? — запитав Клевінджер. — Це асоціальний агресивний тип.
— О, заткнися, — сказав Данбар Клевінджеру.
Данбару подобався Клевінджер, тому що Клевінджер його дратував, і тому час минав поволі.
— Еплбі тут навіть немає, — тріумфально зауважив Йосаріану Клевінджер.
— Хтось щось казав про Еплбі? — поцікавився Йосаріан.
— Полковника Каткарта тут також немає.
— А хто що сказав про полковника Каткарта?
— Тоді якого сучого сина ти вчепився?
— А який сучий син тут є?
— Я не хочу сперечатися з тобою, — вирішив Клевінджер. — Ти сам не знаєш, кого ненавидиш.
— Того, хто намагається мене отруїти, — відказав Йосаріан.
— Ніхто не намагається тебе отруїти.
— Вони двічі отруювали мою їжу, хіба ні? Хіба вони не підсипали отруту під Феррарою, а вдруге — під час Величезної облоги Болоньї?
— Вони всім підсипали отруту, — пояснив Клевінджер.
— А яка різниця?
— І це навіть не отрута була! — палко вигукнув Клевінджер, нервуючи тим більше, чим більше заплутувався.
Скільки Йосаріан себе пам’ятає, з терплячою посмішкою пояснив він Клевінджеру, завжди хтось замишляв його вбити. Бо є люди, яким він до вподоби,
а є ті, яким не до вподоби, і ті, другі, його ненавидять і шукають нагоди вбити. Його ненавиділи за те, що він був асирійцем. Але вони його не чіпали, розказував він Клевінджеру, бо він має здоровий дух у здоровому тілі і сильний, як бугай. Його не могли зачепити, бо він Тарзан, Мандрейк, Флеш Ґордон. Він — Біл Шекспір. Він — Каїн, Улісс, Летючий Голландець; він — Лот у Содомі, печальна Дейрдре, Суїні серед солов'їв. Він — чудодійний складник Зет-247. Він...
— Божевільний! — перебив його Клевінджер з вереском. — Ось ти хто! Божевільний!
— ...неосяжний. Я справжній, громоподібний, кришталево чесний, трирукий молодчага. Я правдивий супрамен.
— Супермен? — закричав Клевінджер. — Супермен?
— Супрамен, — виправив його Йосаріан.
— Гей, хлопці, перестаньте, — знічено попросив Нейтлі. — Усі на нас дивляться.
— Ти божевільний, — кричав у нестямі Клевінджер, аж сльози набігли йому на очі. — У тебе комплекс Єгови.
— Думаю, що кожний чоловік — Натанаїл.
Клевінджер зупинився на півслові з підозрою:
— Хто такий Натанаїл?
— Який Натанаїл? — невинно перепитав Йосаріан.