Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 35

— Я щойно розмовляв із двома солдатами з батальйону, дислокованого в Сан-Карлосі.

— Мені дуже жаль, пане Гундлах. Лишайтесь у будинку священика, зараз саме тривають переговори про припинення вогню. Як показує досвід, все повинно з'ясуватись протягом ночі.

— Тоді для мене буде надто пізно.

— Було б вам все-таки не виходити з готелю.

Гундлах поклав трубку.

— А ви не спробуєте зателефонувати своїм? — спитав він.

Мак-Лін приклав до губів указівний палець. У сусідній кімнаті велася дискусія, а він стенографував.

— В нас у Тепекойо, — крикнула одна з черниць, — спалили будинки церковних служок, трьох взагалі вбили. В Колоні солдати ескадрону смерті зґвалтували й замордували двох служок парафії тільки за те, що ті роздавали бідним продукти. Наша амбулаторія ще працює, але поліція шпигує за кожним, хто приходить на прийом. Озброєні молодчики знущаються з людей, які ходять до церкви або монастиря. Раніше в кінці тижня на месу сходились тисячі людей, а сьогодні наважується прийти, може, сотня. Проте свавілля чинять не тільки типи в цивільному, а й поліція та солдати національної гвардії; грабують, плюндрують, забивають худобу… А уряд переслідує нас і нашу церкву дедалі жорстокіше!

— Ми не відчуваємо підтримки нашого архіпастиря, ми ніби полишені напризволяще… — сказала інша черниця, й голос її змусив Гундлаха прислухатись уважніше; він не міг бачити цієї жінки, хотів був підійти до дверей, але Мак-Лін його втримав. Для репортера головне було зібрати матеріал. Гундлах ставився до нього без особливої симпатії: Мак-Лін був представником тієї преси, яка колись нещадно розгромила прогресивну газету, в якій він співробітничав і на яку покладав надії.

— А що ми тепер мусимо самі про себе дбати, — почувся той самий жіночий голос, — то кажемо: зараз було б безглуздям відступати, оскільки це означало б іти на вірну смерть. Нас дуже здивувало, монсеньйоре, що ви заявили перед іноземною пресою, ніби уряд не переслідує церкву.

— Церква увійшла в контакт з політиками. — Архієпископ уже махнув рукою на вишуканість мови. — Тому нас і б'ють як політиків. Ми, звичайно, в слушну хвилину виступимо вам на захист, але тепер ситуація складна.

— Ви, монсеньйоре, навіть не знайшли часу вислухати нас, бо ваш час регламентує хунта…

Цей голос… Де він його чув? І раптом Гундлах здогадався, хто там говорить.

— Ви нічого для нас не зробили, — сказала жінка.

— Ми робили, що могли.

— Нас переслідують, мій чоловік загинув…

— Він удався до зброї!

— Бо ви нас не захищаєте.

— Якщо хунта з підозрою ставиться до церкви, то в цьому винна сама ж церква, самі парафіяни!

— В тому, що служить своєму народові?

— Не старайтеся перекидати провину на інших, якщо ви розчарувались у житті. Я молився й роздумував над тим, чи можна продовжити лінію монсеньйора Ромеро… Так, я намагаюся йти на компроміс, вибираю той шлях, на якому церква досягне більшого, ніж коли б одверто виступила проти існуючого ладу, повірте мені!