Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 196

Ще гірше було з приписуванням Фіделю Кастро авторства листа про те, нібито єдність сальвадорського руху Опору досягнуто завдяки кубинським героям. Автори документа алегорично йменували Фіделя товаришем, братом і другом. Перше звучало досить коректно, але «брат» для офіційного листа-подяки видавалося надто фамільярним. «Друг» — іще гірше: в ужитку латиноамериканських революціонерів слово «друг» («аміго») означало не революціонера, а лише прихильника революції, який їй зрідка допомагав. Пишучи від імені керівництва лівої опозиції, автори згадували про колишні тривалі суперечки, а Кастро, як вони запевняли, допоміг їм подолати розкол. Зустріч з Фіделем нібито проходила «в палаці», хоча його приймальня містилась у будинку Центрального Комітету. Пінеро доводилося багато разів бувати туристом у Гавані, там, звичайно, був Палац Революції, але ж у ньому, колишній резиденції диктатора Батісти, містився музей. Кастро справді іноді приймав там, але зустріч названа в листі «переговорами», а не «прийомом».

Такі помилки, накопичуючись, дедалі більше руйнували вірогідність документа й свідчили про те, що автор дав надмірну волю фантазії. Це робило «білу книгу» схожою на збірку казок, з допомогою яких намагаються створити враження, ніби повстанці отримують широку допомогу від «друзів Москви». Завдяки цій допомозі партизани, мовляв, спромоглися налагодити в себе виробництво 120-міліметрових гармат. Такі вигадки тільки втомлювали читача. Потрібні були правдоподібніші факти, хай навіть сфабриковані.

Ліворуч тягся скелястий буро-зелений берег острова Меангуери, потім виринула Меангуеріта. Цей острівець був оточений підводними рифами, проте катера «Рубен Даріо» Пінеро не бачив. Очевидно, катер таки затонув, але в промінні ще низького сонця не можна було його побачити, дарма, що глибина не перевершувала тридцяти футів. Доведеться викликати водолазів. І раптом просто під собою Пінеро побачив у траві чоловіка. На нозі в нього біліла велика пов'язка, а поряд лежала зброя з боєприпасами. Пінеро наказав приземлитись на безпечній відстані, а сам по рації лагідним тоном заговорив до Гундлаха. Хоча цей тип завдав йому стільки неприємностей, Пінеро хотів узяти його живим, не застосовуючи сили.

Він намагався тримати себе в руках, але відчував, як його поступово охоплює лють. Майор Фітцрой доводив, ніби Гундлах загалом непоганий хлопець, його тільки треба було не примушувати, а переконати, ось тоді він міг би принести чимало користі! Але хіба Пінеро мав час на вмовляння? Та й Гундлах ставився до них різко вороже, про те свідчили всі його вчинки. Навіть особисто йому залив стільки сала за шкуру… «Спокійно, спокійно», — сам себе тепер умовляв Пінеро. Щоб не надто розчаровуватись, він думав про завдання, яке дав Гундлахові; завдання було настільки складне, що навряд чи Пінеро мав право сподіватись на його виконання. Адже Нікарагуа — це заразна бацила. Спочатку сандіністам допомагали Гондурас і Сальвадор. Між цими країнами існували дружні стосунки, багатьох людей, незважаючи на державні кордони, єднали родинні зв'язки, спільна мова, спільне почуття антиамериканізму, однаково непокірлива вдача. Тепер сандіністи зміцнювали свою армію, в них були ще свіжі спогади про власну боротьбу, революційна ідеологія й безробіття сприяли готовності народу до дії. Боєприпасів, узятих як трофеї в сомосівської національної гвардії, вистачало для окремих бойових операцій — чому ж тоді не спробувати розворушити осине гніздо в Сальвадорі?