Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 194

Все одне до одного — поспіль невдачі. Не пощастило виявити жодних слідів ні Джексона, ні Джона та Гладіс Ортеги. За втечу тієї зухвалої особи і втрату двох рейнджерів майор Фітцрой дав йому добру нагінку. Пінеро змушений був занести їх до списку військовослужбовців, що пропали безвісти, й написати листи їхнім рідним; нічого приємного. А ще гірше, що в штабі чекали високого гостя, якогось Джона Гласмена, співробітника державного департаменту, який повідомив, що прибуде о десятій годині, його прислав Уїльям Баудлер, державний секретар у справах країн Американського континенту. Гласмен мав доповісти йому про кількість і види зброї в повстанців й зажадав од Пінеро документа, який би підтверджував, що бойова техніка надходить контрабандними шляхами з Куби й Нікарагуа.

Це Пінеро дуже не подобалось. Він знав, що державний департамент збирається видати «білу книгу», яка підтверджувала б комуністичну експансію. Тоді можна буде збільшити допомогу хунті і дипломатично виправдати посилку туди військових радників або й, у разі потреби, війська. Але про це ще було рано говорити, тих доказів ніхто й в очі не бачив. «Біла книга» — так звичайно називали збірки всіляких фактів з питань, які становлять державний інтерес, — не повинна стати відвертим пропагандистським трюком, матеріали в ній мусять бути надійними, щоб не зазнати провалу… Пінеро зітхнув, увага його розсіювалась, страшенно палило сонце, а від гуркоту мотора закладало вуха; хоч взагалі він був звиклий до цього, проте зараз у нього було таке відчуття, ніби хтось стискує лещатами його скроні.

На косі перед дельтою річки Сан-Мігель пінився прибій. Далі миль на вісім тягся крутий скелястий берег з майже чорних вулканічних порід, які розпікалися від сонця й навіть відхиляли стрілку компаса. А потім — дев'ять миль піщаних пляжів курорту Ель-Куко, де три дні тому нібито висадився десант, сотня інтервентів-привидів, про яких з таким захопленням повідомляв американський посол Роберт Уайт. П'ятдесятьох убитих під час висадки десантників, на жаль, показати немає можливості, — як сказав президент Наполеон Дуарте здивованим репортерам, — убитих забрали живі… Що, з рештою, свідчить про їх моральний дух. Важко було уявити недобитих десантників, які, тікаючи в глиб країни, несуть на спині по вбитому… Цю історію, яка нібито підтверджувала втручання Нікарагуа, відразу підхопив Вашінгтон, хоч вона й була наскрізь безглуздою. Уламки судна, виловлені в морі після того інциденту, належали гондураському рибальському баркасу, який перед тим довелося затопити. А тепер він, Пінеро, мусив знайти підтвердження цій недолугій версії.