Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 182

В останньому донесенні повідомлялось про «джип», кинутий на узбіччі дороги між річкою Гоаскоран і прикордонним селищем Карідад. Втікачі, очевидно, перейшли річку й опинились на території Сальвадору. Джона вони, напевно, взяли заложником. «Джип», як аж тепер з'ясувалось, ті двоє вкрали біля комендатури в Карідаді. Карідад в перекладі означало «любов до ближнього»… Пінеро скрушно похитав головою, ніби ще раз знайшов підтвердження своїх думок про гондураську армію, яка погрузла в болоті й заснула летаргічним сном. На його гарному обличчі з'явився вираз огиди, він тепер уже остаточно пересвідчився: поки тут усе не зробиш власними руками, на успіх розраховувати не доводиться.

— Гундлах, мені стало цілком ясно, хто ви насправді, — сказав Пінеро дорогою до катера. — Вже кілька тижнів зряду, висолопивши язика, ви ганяєте за цією спідницею. А тепер вона зникла. Щоб і ви не піддалися такій спокусі, оскільки тепер у нас немає заложниці, з вами попливе Джексон. Він стежитиме за курсом, і я даю вам добру пораду: не сваріться з Джексоном.

— Що, він теж носить чорний пояс?

— Можна сказати, що так, і як стрілець Джексон перебуває в чудовій формі. Крім того, я теж увесь цей час буду з вами. — Пінеро постукав пальцем по своїй портативній рації, що висіла в нього на плечі; Джексон мав такий самий прилад. «Але що зможе зробити Пінеро на відстані? — подумав Гундлах. — Залишиться тут сам, адже Джона від нього забрали. В його розпорядженні буде лише телефон а чи багато ця машина зможе йому допомогти — щойно показала практика».

— Ви просто мене переоцінюєте. Я не герой, ви це знаєте.

— Ви добрий пройдисвіт, але з нас досить ваших витівок. Наступного разу ми просто пошлемо вас до риб.

— Розмовляючи з вами, не заснеш, — сказав Гундлах. — Навіть важко повірити, що ви мені виявляєте таку довіру.

— Будьте розсудливим, і ми вас оцінимо… — Пінеро говорив тихо, довірчим тоном, намагаючись тримати себе в руках, але голос раз у раз його зраджував. — Отже, бувайте! До зустрічі на прес-конференції в Сан-Сальвадорі! — сказав він на прощання, фамільярно плеснувши Гундлаха по плечі.

За п'ять хвилин до третьої шкіпер віддав швартовий, і катер, похитуючись на хвилях, швидко понісся за відпливом. За поворотом річки зникло містечко Сан-Лоренсо, виглядала лише вежа церкви. Джексон витяг антену своєї портативної рації.

— Павук, я Риба, Павук, я Риба, я Риба, — почув Гундлах його бурмотіння й здивувався, чому ці типи при всій хитрості придумують собі такі безглузді кодові прізвиська. — Ми пропливаємо східний мис острова посеред річки, на карті острів не позначений…

— Чого ви повзете, мов черепахи? — почулось у відповідь. — Неодмінно хочете, щоб вас і ніч там застала?

Виявилось, що «Рубен Даріо» з великим вантажем неспроможний був розвинути швидкість, вищу за вісім вузлів. Коли Фернандес додавав швидкості, катер плив трохи жвавіше, але задирав ніс; при такому навантаженні це було досить небезпечно. Біля гирла з'явилося більше зустрічних суден, і катер так підкидало та заливало водою, що Фернандес мусив іще зменшити швидкість.