Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 180

— Бий їх, як тоді в Цюріху, покажи їм силу своїх кулаків, бий їх у пику! — вигукнула ще вона.

Проте Джексон її швидко приборкав.

— Ну досить! — сердито сказав він. Цей чолов'яга був натренований саме на тому, щоб змушувати людей замовкнути. — І ви ще вважаєте, Гундлах, що володіли нею. Мабуть, саме навпаки — вона володіла вами.

— Відпусти її! — загрозливо крикнув Гундлах, але на допомогу Джексонові підбіг другий охоронець — чоловік з приплюснутим носом і густим безбарвним волоссям. Він вихопив револьвер і вправним рухом притиснув Гундлахові під ребра. Гундлах виявився безсилий. Вони в руках ворога, тут його територія, ці люди можуть зробити з ними все, що схочуть… «Володіла вами…»— Бридкі слова обпекли його, як удар батога. Очевидно, Джексон був невпевнений у своїй фізичній перевазі, інакше не став би його так ображати.

Внизу стояв «джип», ніхто навіть не чув, як він під'їхав. З нього вийшло двоє в зеленій формі, як і поліцейський на пристані. Вони швидко збігли сходами вгору, третій лишився за кермом.

— Що тут діється? — спитав один з них, очевидно, старший. — Ми не бажаємо, щоб у нашому Сан-Лоренсо…

Він наказав пред'явити документи. Гладіс не мала паспорта, паспорт був у Пінеро, а той пішов до катера, очевидно, відправляє вантажну машину. Недолугі пояснення викликали в поліцейських сміх. Вони вирішили затримати Гладіс і наказали їй сідати в машину: треба відвезти її до відділка й перевірити, адже саме таку особу зараз розшукують. Навіть є наказ про її арешт.

— Той наказ уже застарів, — пояснив Джексон. — Позавчора в Тегусігальпі… Це непорозуміння! Ви двічі заарештовуєте одну й ту саму людину? — Він показав їм своє посвідчення, але поліцейські відповіли, що такі документи їм невідомі.

— Краще буде, якщо ви не чинитимете опору, — суворо сказав старший.

— Джоне, поїдеш з ними, — звелів Джексон здоровилі з приплюснутим носом. — Подзвоніть у наше бюро в Тегусігальпі й привезіть цю жінку назад.

Гладіс вони посадовили між собою, а Джона — на запасному колесі, й, коли «джип» рушив, Гундлах раптом згадав, що нічого не сказав Гладіс про свої плани зірвати підступний задум Пінеро і викрити всю їхню брехню. Жодним словом не натякнув їй і про Мак-Ліна та його магнітофонні плівки. Навіть на думку не спало розповісти Гладіс.

Можливо, тому, що все це здавалось дрібним і неефективним. Якщо він потім і зможе їй про це сказати, то чи повірить вона йому. Та й сам він, власне, мало в те вірив. Сьогодні вранці Гундлах дивився на речі по-іншому, все здавалося йому дуже важливим, а тепер ніби втратило своє значення. Чи багато важитиме виступ газети далекої чужої країни про катер та «захоплену» на ньому зброю? Все він бачив тепер у зовсім іншому світлі.

11

Хвилин за десять по другій, спітнілий і стомлений, до готелю повернувся Пінеро. Він наказав виділити йому кімнату з душем. Джона й Гладіс досі не було, і Гундлах дуже хвилювався. Пінеро цідив крізь зуби холодне пиво, поки Джексон про все йому доповідав. Жоден м'яз на обличчі Пінеро не ворухнувся, лише шкіра довкола вуст ледь напружувалась, коли смоктав пиво. Раптом він рішуче махнув рукою. Здавалося, його не збентежила ситуація, хоча деякі ускладнення не дуже подобались. Він домовився зі шкіпером. Той заломив був надто високу ціну, бо йшлося про район воєнних дій, але взагалі був готовий піти на ризик, оскільки вважав, що везтиме зброю та боєприпаси для відрізаних у Ла-Уньйоні урядових військ. До того ж янкі, перед яким так запобігали місцеві власті, виявив бажання купити катер. Зрештою судно завантажили ящиками й картонними коробками, які важили тонн п'ять. Усе навіть не вмістилося в трюмі, і ящики почали вантажити прямо на борту. Катер занурився на десять дюймів, і шкіпер відмовився приймати далі вантаж, бо ящики могли зсунутися і перекинути судно.