Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 179

— Давай вип'ємо за тебе, — з гіркотою в голосі тихо мовила вона, засмучено дивлячись на нього. — За того чоловіка, який ніколи не бореться до кінця, а домовляється з ворогом… Отже, за твою велику подорож до отих!

— Ти помиляєшся, Гладіс, я далі не піду, я лишаюсь на шляху до тебе.

— До мене! Як ти можеш у це вірити? Що з тобою сталося, Гансе, чого ти взагалі домагаєшся?

— Я хочу бачити тебе вільною… — Він затнувсь, одчувши відчуженість і не знаючи, як цьому зарадити. Кожне нове слово дедалі більше віддаляло їх одне від одного. Але він не хотів утрачати Гладіс. — Ти, звичайно, сильніша за мене, ти краща, — додав Гундлах, відчуваючи, яким жалюгідним він тепер їй здається, але не втрачав надії довести Гладіс, що все робить заради неї.

— Але ж ціна занадто висока.

— Так, ти краща… — Вона вже не слухала його, проте Гундлах цього не помічав. — Мені вже нічого не треба. Але що було б з тобою, якби я не діяв? Я відчував — над нами нависла тінь ще в Мадріді, Гладіс… Ти ніколи мені не розповідала, та я й сам знаю, що з тобою трапилося. Вдруге ти такого не витримаєш, і через те… через те… — Він так і не зміг доказати.

Вона різко перебила його:

–. Що трапилося зі мною, тебе не стосується… З нами жорстоко розправилась хунта, породжена Сполученими Штатами, розправилась їхніми методами і їхньою зброєю. А ти даєш їм привід діяти в нас як у В'єтнамі та Домініканській Республіці. Уяви собі всі наслідки. Що ми вдіємо вдвох? Облиш, Гансе! Давай попрощаємось, ми ще можемо це зробити, не соромлячись одне одного. Зі мною залишається твоя повага до мене, твоя любов…

— А твоя де поділась?

— Вона також іще належить тобі.

— Що ж мені робити?

— Є дві можливості, — знову заговорила жінка, старанно добираючи французькі слова. — Візьми катер, але приведи його до наших, а не до ворогів… Або ж продай себе і забудь мене! Мені вже все одно кінець, так або так. Як же я житиму після всього?.. — Гладіс не могла більше говорити. Важко дихаючи, вона різко підвелась і повисла в Гундлаха на шиї. Все це відбулося протягом миті, ніхто не зміг їм перешкодити. Тільки Джексон щось промимрив крізь зуби, продовжуючи сидіти. Спантеличений Гундлах відчув на вустах дотик її гарячих губів. Цей вчинок був зворушливий, сміливий, навіть героїчний, але нічого не змінював. То був якийсь відчайдушний, руйнівний поцілунок… «Напевне, це її останній», — промайнула в Гундлаха думка. Гундлаха ніби паралізувало, він не відповів на поцілунок, безпорадно шукаючи виходу. Але виходу, мабуть, уже не було. «Так, вона має рацію», — подумав він, нарешті збагнувши, якого осуду заслуговує його вчинок з боку товаришів Гладіс, як зневажатимуть вони їх обох, коли він врятує її такою ціною.

Нарешті підскочив Джексон і спробував розірвати їхні обійми, але марно: Гладіс міцно трималася за Гундлаха. Тоді Джексон схопив Гладіс за руку й заломив назад. Щосили пручаючись, вона вигукнула:

— Кінчай це неподобство, Гансе, бий їх!.. Джексон хотів затиснути їй рота, але Гладіс уп'ялася міцними зубами в його руку.