Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 173

Гундлах глибоко вдихав морське повітря. Все, що досі гнітило душу, ніби рукою зняло. Солонкуватий бриз додавав йому сил. Тоді, в жовтні, коли він дивився на цю бухту з неба, вона здавалася суворою: куток непривітної, ворожої природи, ніби необжита земля доісторичних часів. А нині, в так само ранній час, бухта здавалась чарівною. Певно, в давнину сюди не раз підпливали пірати, а над верховіттям праворуч, як оце тепер, привітно сяяло сонце. Сторожове судно, яке намагалося їх перехопити, безнадійно відставало, щонайменше миль на дев'ять-десять, воно було ще десь під вервечкою нікарагуанських вулканів з тисячами конічних кратерчиків, над якими височів прекрасний, стрімкий, укритий буйною зеленню кратер. Дух живиці й легенький вітерець освіжали Гундлаха, окрилювали його думки, додавали мужності. Іноді досить було відчути якийсь запах, побачити сонячний промінь або чудовий ранковий ландшафт — і Гундлах раптом починав усвідомлювати справжню вартість життя, хай навіть нелегкого.

Але тепер усе було набагато складніше. Його план утілювався, Гундлах готував себе до вирішальних подій і мав надію на успіх. У нього тепер було двоє надійних помічників — Дорпмюллер і Мак-Лін. Гундлах піднявся на палубу. Відразу після сніданку він знову почав начитувати на плівку свою сповідь, старанно пригадуючи факти, методично визбируючи все, що викривало діяльність Пінеро. Все це стане загрозою для супротивників, тільки-но британець зійде зі своїми касетами на суходіл. Навіть якщо сподівання на партизанів не справдяться (Дорпмюллер міг до них і не додзвонитись), то на Мак-Ліна з його невгамовною жадібністю до сенсацій Гундлах міг покластися з певністю. Загроза викриття на сторінках лондонської преси мусить спинити Пінеро. Тоді появиться шанс для врятування Гладіс. Таких людей, як Пінеро, треба залякувати, щоб вони тремтіли зі страху.

Мак-Лін притих, і це здавалося дивним. Відколи Гундлах почав розповідь про арешт у Тегусігальпі й допит в аеропорту Ілопанго, Мак-Лін лише мовчки змінював касети, ні про що більше не розпитуючи. А коли Гундлах розповів, яке завдання дав йому Пінеро, згадав учорашній політ до Манагуа й розмову з шефом поліції, Мак-Лін вимкнув магнітофон, підійшов до поручня і втупився у море, що пінилось за кормою. Віддалік на хвилях погойдувався червоний буй, позначаючи фарватер до Сан-Лоренсо. Далеко-далеко позаду біліли на сонці скелі острова Фаралонсса — останнього шматочка нікарагуанської землі Середня скеля, верх якої, згідно з позначкою на карті, сягав ста сорока футів над рівнем моря, була схожа на церковну дзвіницю, оточену гостроверхими вежами, як на кафедральному соборі.