Читать «П"ять життів доктора Гундлаха» онлайн - страница 159

Тричі його просили показати паспорт. Опівдні Гундлах зовсім знесилів, уже майже ладен був капітулювати. Що довше він сидів у приймальні, то нестримнішим ставало бажання негайно зізнатись у всьому. Щось схоже він учинив у жовтні, коли поїхав на побачення з Гладіс у той маленький парк. І тоді він одкрив свої карти, переграв Пінеро й поміняв фронт, зрештою, на своє щастя. Чому ж і тепер не повторити те саме? Томас Борхе — людина з досвідом, багатим минулим, ветеран революції, й він, звичайно, знайде спосіб вирятувати його із скрутного становища… Може, й справді віддати свою долю і долю Гладіс у його руки? Ця думка раптом здалася Гундлахові набагато мудрішою, ніж огидне й небезпечне намагання ошукати Борхе.

Але міністр внутрішніх справ, якщо він взагалі знав про Гундлаха, не бажав його бачити. Замість цього Гундлаха повели сходами й коридорами до шефа міліції, сказавши, що він тут зараз найвищий за рангом чиновник, якому можна викласти суть справи. Проте Джексон розповідав Гундлахові, що шеф міліції — людина, яка у всьому вбачає провокацію і всюди шукає зрадників. Тому сподіватись на його допомогу — справа марна. Від цієї згадки настрій Гундлаха раптом упав, під ложечкою щось засмоктало і бажання зізнатись погасло. Він твердо вирішив з шефом міліції бути обережним. Цього чоловіка звали Енріке Шмідт, до перемоги сандіністів він був їхнім представником у Бонні, Гундлах запам'ятав його тільки тому, що той мав німецьке прізвище.

Гундлах уявляв його зовсім іншим. Це був чоловік років під сорок, з відкритим обличчям, густим кучерявим волоссям і чорними вусами. Він був у цивільному, й хоч на вигляд не був сердитим, сама його посада вселяла страх; цій людині Гундлах не міг відкритися, він не сподівався, що Шмідт його зрозуміє. Його обов'язком було до всього ставитися з підозрою. Шмідт його спочатку заарештує, щоб розслідувати справу аж до найменших дрібниць і написати довжелезні протоколи. А що ж робитиметься в Ілопанго, поки він сидітиме в камері? Гундлах не мав права залишити Гладіс ні на кого, він сам мусив її визволити; як зможе це зробити начальник міліції іншої держави? йому не можна звірятись, він не та людина.

— Отже, вас послала Ортега? — Енріке Шмідт перегортав сторінки його паспорта. — А чому ж вона не приїхала з вами? Лише вчора ви вдвох пролітали через Мерседес…

— Вона в прикордонному районі біля річки Гоаскоран. Її просто не наважилися ще раз посилати, адже обличчя Гладіс багатьом знайоме. В Тегусі посилений контроль, цим шляхом взагалі скоро не можна буде користуватись.

— Мене дивує, що вам пощастило прослизнути. То яка ж у вас до мене справа?

— Пане Шмідт, Фронт національного визволення здобув перемогу в Ла-Уньйоні, але зараз наступ захлинувся; в боях за порт партизани зазнали поразки, їм багато чого бракує: крім медикаментів, насамперед, зброї, — парабелумів, автоматів, карабінів, базук.