Читать «Оцеола, вождь семінолів» онлайн - страница 12

Він ішов повільно, дуже повільно, але я знав, що він рухається вперед. Я міг стежити за його рухами по коливанню листя і качанів маїсу. Ранок був тихий, повітря наче завмерло. Ворушіння листя за мулатом свідчило, що алігатор не відставав від нього.

Я напружено стежив за цим дивним переміщенням. Було очевидно, що мулат ішов не між рядами, а перетинав їх по діагоналі. Чому? Я ніяк не міг збагнути. Якби він ішов уздовж борозни, то потрапив би до будинку.

Навіщо ж йому ускладнювати свій шлях, перетинаючи борозни? Та раптом я зрозумів, у чому полягала мета цього кривулястого руху.

Ось він підійшов майже до краю поля. Ділянка індиго була не дуже широка, і мулат перебував так близько від мене, що я міг чути навіть шелест стебел.

Однак тепер до мене долинув ще й інший звук, що нагадував собаче завивання. Я прислухався: це була не доросла собака, радше – тихенько скавчало щеня.

Спершу мені здалося, що такий звук видає алігатор. Проте за мулатом повз досить дорослий хижак. Він не міг видавати таких звуків. До того ж невдовзі я визначив, що скавучання лунало звідти, звідки йшов Жовтий Джек. Я згадав тваринку, яку той тягнув за собою. Тож це був не опосум, а собака.

І знову до мене долинув той самий звук – скавчання щеняти. Якщо мене міг підвести слух, то очі підтвердили, що я мав рацію. Я побачив, як мулат вийшов з маїсу. Він тягнув за собою на мотузці маленьке біле цуценя. Тепер не залишалося жодних сумнівів, що це був наш слуга, Жовтий Джек.

Перш ніж вийти з маїсових заростей, він на хвилину зупинився, ніби роззирнутися навкруги. Мулат стояв, випроставшись на весь зріст. У маїсі йому було неважко сховатися, але індиго – поганеньке укриття, тож імовірно, він розмірковував, як далі просуватися непоміченим. Він не хотів, аби його бачили. Чому? Цього я не міг збагнути.

Цей сорт індиго називався «гватемала несправжня». На плантації розводили кілька його видів, але цей був найвищий. Деякі рослини, що набрали кольору, здіймалися майже на три фути над землею. Коли людина йде по такому полю, її видно. Проте вона стане непомітною, якщо пригнеться. Мабуть, саме так і гадав мулат. Трохи поміркувавши, він став навпочіпки і порачкував через зарості. Йому не треба було перебиратися через загорожу – все оброблене поле було оточене однією огорожею, і тільки невеликий відкритий простір слугував межею між двома рядами індиго. Якби я був на одному рівні з полем, то зовсім не побачив би злодійкуватого мулата, але я був вище і міг стежити за його переміщенням. Часом він зупинявся і підтягував до себе цуценя – тоді воно здіймало відчайдушний вереск, наче від сильного болю. Коли мулат підліз ближче, я побачив, що він смикав цуценя за вуха.

За п’ятдесят кроків од мулата з маїсу показалась величезна рептилія і поплазувала по плантації індиго. Цієї миті мене наче осяяло – я все зрозумів. Я більше не думав про злих демонів і духів. Таємниця була розкрита: мулат просто приманював алігатора щеням!

Я здивувався, чому раніше до цього не дотумкав. Адже я вже чув про це від людей, яким можна було вірити, – від самих мисливців, що ловили алігаторів. Вони часто заманювали їх за допомогою такої наживки і розповідали, що плазуни готові не одну милю повзти за собакою, яка скавулить, особливо старі самці. Гікмен вважав, що вони сприймають вереск собаки за крик власного дитинчати, якого ці безжальні батьки зазвичай із задоволенням пожирають.