Читать «Оцеола, вождь семінолів» онлайн - страница 10

Розділ VI

Алігатор

Для уродженців Флориди алігатор – не дивовижа і не є чимось аж таким жахливим. Річ у тім, що попри свою незугарність, алігатор – чи не найбридкіша з-поміж усіх тварин, – не вселяє особливого страху тим, хто його добре вивчив. Проте наближатися до нього треба з осторогою. Зустрівши алігатора, людина, незнайома зі звичками хижака, тремтить, мов осиковий листок, і тікає від нього. Ба навіть місцеві мешканці – червоношкірі, білі або чорні, – що живуть поблизу боліт і лагун, з обережністю наближаються до цього жахливого плазуна.

Деякі кабінетні вчені-натуралісти стверджують, що алігатор не нападає на людину. Однак вони визнають, що він полює на коней і рогату худобу. Те саме вони товкмачать щодо ягуара і кажана-вампіра. Дивні твердження, особливо коли є тисячі свідчень протилежного.

І справді, алігатор не завжди нападає на людину – лише коли йому трапляється така нагода. Втім, так само чинять і лев, і тигр. Та навіть Бюффон, який і взагалі помиляється, навряд чи наважився б заявити, що алігатор – нешкідлива тварина. Якщо порахувати всіх жертв ненажерливості алігаторів з часів Колумба, то їх напевне було б не менше, аніж жертв індійського тигра або африканського лева за той самий період. Гумбольдту під час його нетривалого перебування в Південній Америці розповіли багато таких випадків; я ж бо був свідком не однієї загибелі від зубів алігатора і бачив чимало людей, покалічених цим чудовиськом.

У водах тропічної Америки водиться багато різновидів кайманів, алігаторів та інших крокодилів. Є серед них люті й не дуже, чим і зумовлені розбіжності в розповідях мандрівників. Навіть тварини того самого виду в двох різних річках не завжди цілком схожі один на одного. На алігаторів, як і на інших тварин, впливають зовнішні чинники, зокрема клімат і близькість людей, навіть характер людей, що мешкають поблизу них.

На берегах деяких річок Південної Америки живуть погано озброєні апатичні індіанці – і каймани тут аж надто сміливі. До них небезпечно наближатися. Такими ж були і їхні родичі, північні алігатори, поки відважні мешканці лісів, у яких завжди в одній руці напоготові сокира, а в другій – рушниця, не навчили їх боятися людини. Це доводить, що ці плазуни все ж розумні. І нині у багатьох болотах і потоках Флориди водяться великі алігатори, до яких наближатися вельми небезпечно, особливо в період весняних ігор і в місцях, віддалених від людського житла. У Флориді є такі річки і лагуни, де у плавця стільки ж шансів залишитися в живих, як і в морі, що кишить акулами.

Коли небезпека чигає на тебе за кожним кущем, до неї звикаєш. Мешканці боліт, порослих кипарисами і білими кедрами, не надто тривожаться, коли бачать потворного алігатора. Його поява не викликає інтересу в жителів Флориди, він привертає увагу тільки негрів, які вживають у їжу хвіст тварини, та мисливців, для яких його шкура є джерелом доходу.

Поява алігатора на краю савани аж ніяк не здивувала б мене, якби не його незвичайні рухи, що нагадували рухи мулата. Я не міг спекатися думки, що між алігатором і мулатом існує якийсь зв’язок. У кожному разі було очевидно, що огидний плазун прямував за людиною.